УАП - Про чотири історії кохання Лесі Українки: троє чоловіків і одна жінка

Информация о авторе

Про чотири історії кохання Лесі Українки: троє чоловіків і одна жінка

Страждання, біль і постійні пошуки. Леся Українка мала цього вдосталь у буденності. Хвороблива змалу, вона й любити не вміла інакше, як домішуючи в сильний біль жагу до життя. Любов як хвороба. Як страждання. Як бій. Леся Українка часто подорожувала і закохувалася під час подорожей. Знаковими у її житті були чотири знайомства. Кого ж любила Леся Українка, і що дали їй ці стосунки?

 

Любов до нових вражень

 

Леся Українка багато подорожувала. Вона любила відкривати нові обрії та знайомитися з новими людьми. Красу земель, де вона побувала, та характери людей, які жили на тих землях, вона перенесла у свою творчість.

 

Та найчастіше подорожі Лесі Українки до теплих країн, до курортних міст, були пов’язані з її невиліковною хворобою. Жінка потребувала полегшення болю. Але вона встигала зріднитися з новими містами і відчути себе як удома.

 

Наприклад, клімат курортного міста Сан-Ремо, на Лігурійському узбережжі Італії, тимчасово лікував її кволе тіло. Про це місто Леся писала у листі від 02 листопада 1902 року: "Взагалі проти Австрії мені Італія, а надто Сан-Ремо, здається вдома".

 

 

Це сьогодні відвідати Італію по кишені багатьом українцям. І Сан-Ремо є одним з популярних міст, які манять туристів своєю красою. Місто квітів, де проходять найбільші квіткові ярмарки країни, а клумби та сади уквітчані яскравими гортензіями і духмяними петуніями. У цьому місті щороку, від 1951-го, в лютому проходить Festival della canzone italiana di Sanremo – фестиваль італійської пісні. Подорож до Сан-Ремо літаком, автотранспортом чи автостопом – кожен обирає на свій гаманець. З місцем проживання теж жлдних проблем: готель у Сан-Ремо можна замовити в декілька кліків. Дсвідчені подорожуючі радять їхати великою компанією і зняти будинок або віллу – виходить дешевше…

 

Проте Леся Українка у грудні далекого 1901 року не мала такого вибору і можливостей, які є сьогодні. Відомо, що вона приїхала до Сан-Ремо потягом. Оселилася на віллі "Наталія", нині – "Адріана". У той період активно будували інфраструктуру місць відпочинку: казино, поле для гольфу, канатну дорогу Сан-Ремо – Монте Віньйоне, іподром, стадіон тощо. У січні 1901 року урочисто відкрили нове приміщення громадської бібліотеки, що містила понад 10 тисяч томів... На Лесиних очах розвивалося Сан-Ремо.

 

У 1999 році у Сан-Ремо встановлено меморіальну дошку – на віллі "Наталія" - "Адріана". На дошці італійською та українською написано: "На цій віллі в 1901 – 1903 роках жила поетеса Леся Українка, палка виразниця українського національного духу".

 

Також Леся відчувала любов до Грузії. Народ цієї країни приємно вражав жінку силою свого духу, своєю незламністю. У Грузії, в селищі міського типу Сурамі, Леся Українка лікувалася від туберкульозу протягом декількох останніх років життя. Там вона й померла. На спогад про Лесю у будинку, де вона жила, створено музей. У Сурамі встановлено пам’ятник письменниці.

 

Нові міста, нові друзі, однодумці й шанувальники – за життя і після смерті Леся Українка підкорила багато сердець і країн. А ось кохання не підкорилося цій сильній жінці. Чому – читай далі.

 

Любов через страждання

 

Леся без надії сподівалася на взаємне почуття. Але через хворобу жінка знала, що їй відміряно мало часу. Це знання залишило свій відбиток на всіх почуттях і переживаннях жінки, на її творчості.

 

Троє чоловіків найбільш яскраві постаті з усіх її залицяльників. З двома у Лесі не склалося взаємної любові. Було так: або вона палко кохала, або – її.

 

Із Максимом Славінським взаємність була. Його називають першим справжнім коханням письменниці. Леся Українка познайомилася з Максимом, коли їй було 15, а йому – 18. Юнак запав тендітній дівчині в серце, але на її почуття мовчав. Потім у їхньому житті розпочався спільний творчий період над перекладами поезій Генріха Гейне, що увійшли до "Книги пісень". Коли вони завершили роботу і зустрілися знову – палкі почуття спалахнули з новою силою.

 

 

Достеменно не відомо, що стало причиною переходу кохання Лесі й Максима в дружбу. Чи незрілість почуття, чи сильний характер дівчини, а чи упередження Максима – адже Леся була хворобливою... Відомо, що за життя обоє згадували один одного на людях добрим словом.

 

Коханням усього життя Лесі Українкистав Сергій Мержинський, громадський діяч, який служив на залізниці в Мінську. Вони зустрілися в Ялті, де обоє лікували туберкульоз: вона – хворобу кісток, він – легень. Леся зрозуміла, що її серце навік належить Мержинському. А він не приховував, що палко кохав іншу жінку. В останні хвилини життя кволий Сергій просив Лесю написати листа тій іншій жінці про троянди його любові, які ніколи не зів’януть. І Леся писала. Вона готова була на будь-що, аби лише йому стало легше.

 

 

Мержинський помер на руках у Лесі. Смерть коханого стала важким ударом для неї. Кажуть, що відтоді й до кінця життя жінка носила чорне вбрання.

 

Туберкульоз вразив Лесю Українку з новою силою. Вимучене важкою втратою кволе тіло письменниці набуло нової хвороби – Леся занедужала на туберкульоз легень. Лікувалася в Сан-Ремо, у Грузії, в Криму, у Німеччині. Але відчувала свою приреченість.

 

Леся Українка вийшла заміж у 37 років за Климента Квітку. Він був на дев’ять років молодшим. Всі, хто знав Лесю і Климента, розуміли, що вона прихильна до нього – і не більше. Та він любив Лесю. У них було порозуміння і духовна спорідненість. З Климентом Квіткою Лесі вдалося зробити те, чого не вдалося з Сергієм Мержинським: вона врятувала чоловіка від туберкульозу. Наполягла на лікуванні в Криму, у теплому кліматі – і відвоювала Климента у смерті. Хвороба відступила від нього.

 

 

Климента спіткала Лесина участь. Колись у неї на руках помер коханий Сергій Мержинський. Влітку 1913-го Климент поховав своє велике кохання – Лесю Українку.

 

Любов до жінки

 

Одна жінка була в житті Лесі Українки, з якою її пов’язували глибші почуття, ніж співпереживання й емоційна спорідненість. Є теорія, що Леся Українка розвивала інтимні стосунки з Ольгою Кобилянською.

 

Жінки почали листування у 1899 році. Тоді Леся писала до Ольги у звичній для себе манері – про справи, про літературу, про важливі події. Тематика і манера викладу змінилися після зустрічі письменниць у 1901 році. На той час Леся пережила драму – втратила Мержинського, а Кобилянська порвала з чоловіком Осипом Маковеєм. Леся Українка приїхала на лікування у Карпати і в Чернівцях зустрілася з Кобилянською.

 

 

Із листа Лесі Українки до Ольги Кобилянської від 19 грудня 1901 pоку: "Хтось когось хотів би поцілувати, і погладити, і багато чогось сказати, і багато подивитися, і багато подумати…". Ще один лист від 03 жовтня 1902 року: "І хтось когось любить і ніколи ні на кого не гнівається, і не гнівався, і не буде гніватись, …когось цілує і гладить і так, і так… і ще так…" (більше листів і детальніше про стосунки двох письменниць – тут).

 

Про що свідчать ці листи? Про прояв любові жінки до жінки, якій не було місця в українському суспільстві. Жінки шифрували свої інтимні повідомлення. Про це свідчать слова з листів. Дві відомі особистості не мали права бути відвертими в листах. Ось і виходило, що «хтось – когось». У цьому плані мало що змінилося від часів листування письменниць – суспільство досі живе упередженнями…

 

"Рост писательницы — 165 см, татуировок нет"

 

В моїй уяві Леся Українка постає як організована особистість, жінка-енерджайзер, яка встигала багато читати, писати, все запам’ятовувала, переймалася близькими, зустрічалася з друзями, робила презентації, навчалася новому, подорожувала, кохала... Це за умови, що вона важко хворіла на туберкульоз кісток і на сухоти. Якби вона жила сьогодні, то була б як мінімум блогером з мільйонами підписників і послідовників в усьому світі.

 

Лесю Українку поважають і пам’ятають у різних країнах. В Україні постаменти й меморіальні дошки встановлено в Києві, Луцьку, Новограді-Волинському, Ковелі, Львові, Колодяжному, Полонному, Раві Руській, Ялті, Балаклаві, Саках. На честь письменниці названо вулиці міст і сіл та навчальні заклади.

 

Завдяки громадським і культурним діячам пам’ятні знаки на її честь сьогодні є в Грузії, Болгарії, Естонії, Німеччині, Австрії, Італії, США, Канаді, Єгипті, Росії.

 

Читай: У Києві костариканець створив мурал, присвячений творчості Лесі Українки

 

Нещодавно мене зацікавив факт про Лесю, а саме: якого ж вона була зросту? Її сучасники описували цю величину як "вище середнього". Та мені видалося замало цієї інформації, адже не відомо, який зріст тоді вважався середнім. І знайшла згадку про те, що зріст Лесі був 165 см. Відкрила джерело – і відчула недовіру: "У Леси Украинки серые глаза, светлый от природы цвет волос, светлая кожа и полные губы. Форма лица треугольная, лоб высокий, волосы вьющиеся, густые. Леся Украинка не меняла цвет волос, отдавая предпочтение натуральному. У писательницы средний прямой нос и округлый подбородок. Рост писательницы — 165 см, татуировок нет" :)  

 

Читай: 5 цікавих фактів про Лесю Українку

 

А що цікавого тобі відомо про Лесю Українку, про її життя та кохання? Пиши у коментарях до цього допису.

 

Отзывы о публикации

Оставлять отзывы могут только зарегистрированные пользователи

Чтобы оставить отзыв ввойдите в свою учетную запись