УАП - Літературний паркан

Марія КарпецьКористувач

Навіть не пручаючись ,потрапляю у твої тенета. Сплетіння їх такі незвичні і вражаючі . і я ,немов якась невідома донині планета, Що покидає орбіту свою більше не повертаючись.

Маріанна ЗадорожнаБукініст

  Він застиг між двома опорами у стіні з виразом нелюдської напруги на обличчі. Мета – втриматися . Руки шукають за що зачепитися. Ноги ледь тримаються в на маленьких виступах. Вони так далеко одне від одної. Незручно і боляче. Біла сорочка просякла потом.Треба рухатися далі. Вгору. Та не дадуть. Поруч ворог. Ховає постать за чорним плащем. Не розгледіти.Що це у нього? Цвях.Врізається в…

Natalia BohdanetsМентор

Саме такої думки український видавець і письменник Віталій Капранов, який стверджує, що українці не читають, тому що 25 тисяч населених пунктів в країні й досі без книгарень. "Люди не мають доступу до книжок, а письменники не мають доступу до читачів. В Україні більше 25 тисяч населених пунктів не мають книгарень взагалі. Ми намагаємося це подолати за допомогою сучасних технологій. Але здебільшого…

Вікторія Коваль (Гуцал)Користувач

Ти бачив те листя? Так плачуть дерева, Коли восени душу стискує жаль. Та ти не сумуй. Я про́шу, не треба! Хоч я і далеко від тебе, на жаль.

Христина ВацикКористувач

Ти ж знаєш, все в житті минає, І ми також доходим до свого фіналу. А зараз, я усе тобі прощаю, І ти також прости мені мою вину.

Марія КарпецьКористувач

Мокро,холодно,пташиного співу не чути, Сизі тумани обіймають верхівки ялин. Не можна змиритись,тим більше забути Таких довгоочікуваних  щастя хвилин.

Марія КарпецьКористувач

Пориви вітру били її в спину, Безпощадно й так болюче знов. Серце билось тривожно й без упину, Вона одна у світі мов.   Блукає вулицями темними, У пошуках знайомого лиця. Всі старання були даремними, Тепер вже з ним не піде до вінця.   Йому так байдуже до неї.Загалои, Для нього,вона,наче й не існує. Тепер не бути їм разом, Кохання слів ніхто з них не почує.   Самотньо,боляче душі вразливій,…

Я виходжу зустріти холодний ранок,допив свою каву,доїв свій сніданок.Намагаюсь зрозуміти-куди йдуть перехожі,Знаю дещо про них,бо в одному ми схожі.Я помітив дівчину,з полум*яним волоссям,її не прийняли в школі,не розуміють дорослі.Вона не носить масок,як безліч охочих,не приховує правду-завжди каже в очі.Рятується музикою-панк,метал,словом-рокце її ракета-"крізь терЕн - до зірок"А цей дідусь,що купує…

Андрій ПроцайлоАвтор

Андрій Процайло Пригоди Маркіяна в князівстві Синонімів (казка) Полудневе осіннє сонце нетерпляче заглядало у шкільні вікна. Воно мріяло чимшвидше похизуватися щойно розмальованим краєвидом. І мліло від передчуття дитячого захоплення. Нарешті закінчився останній урок. Шкільне подвір’я купалося у морі радості. Додому ніхто не спішив. — Як гарно! — збираючи різнобарвні листочки, тішилася…

Вікторія Коваль (Гуцал)Користувач

Мабуть, існують в світі люди-вірші.Вони римують почуття і осінь.Слова від того стануть важливішіТа серед нас вони не часті гості.Вони ремарки до життя людськогоІ часто між рядків велика суть:В душі ми всі наділені красою,Але не всі у світ її несуть.

Бувають люди сірі як міський асфальт На себе надягнуть красиву біжутерію, Вони ховаються серед газетних шпальт, Живуть в проблемах світового епітелію. Як механічні іграшки, рахуючи хвилини, Похмурі люди стрімголовлять містом: На роботу, в ресторани  чи до магазинів, Вони перемагають час, долають відстань. Є ті, що пахнуть парфумами із Парижу, У Індії малюють хною на руках, Зривають квітку едельвейса…

Христина ВацикКористувач

Бо так не було нікому, Нікому і не буде так, Як двом нам - завжди і знову, А хто ж його знає, як ?

Христина ВацикКористувач

Я подумки йому люблю кричала, А він стояв, сміявся і не бачив. Я кращого за тебе ніколи не знала, Я нікого, як тебе не величала.

Христина ВацикКористувач

Свій світ я бачу кольором твоїх очей, Я землю відчуваю твоїм ходом.Я хочу так торкнутися твоїх плечей,Як берег обіймається із пароходом.

Христина ВацикКористувач

І це чекання довге, несказанне, Таке безмежне щось мені дає. Бо ти хвала моя обдарована, Боюся вірити, що ти і справді є.

Христина ВацикКористувач

Приходь до мене помовчати,Твій погляд серце зігріва.Без тебе хочеться кричати,Без тебе на душі - зима.Мовчати будемо про нас,Про те, що було, і чого хотіли.Промінь щоб в небі не погас,Щоб вдвох до раю разом полетіли.Мовчанням поєднеєм те,Що мовою не поєднаєш.Сказати можеш лиш одне -Скажи, що ти мене кохаєш!

Христина ВацикКористувач

А знаєш, я молитимусь за тебе,А може я молитимусь за нас.Аби коли піднімеш очі в небо,Застинув на оклоці час.Щоб міг тримать мою тремтливу руку,і бути просто поруч.І поцілунок твій мов цукор,Чи мед, тобою зварений власноруч.Життя-то інеєм покрита туга,Любов твоя-краплина на щоці,Ти в тім житті - то моя біла смуга,Ти - то одна із ліній на моїй руці. 

Знаєш,ти така смішна,коли плачеш,коли сльози струмками течуть по твоїх щоках,ти говориш про те,що тривожить,неначе-я тамую твій біль,чи гамую твій страх.Я навіть прошу,щоб ти не приходила більше-забула мій номер,ім*я і до мене дорогу,та ти ніби не чуєш,й приходиш як і раніше,а я біжу до дверей і подумки дякую Богу.І все,на що я тепер здатен це чай,або трохи вина,і звісно-мовчати (чи так я тебе заспокою?)Переконувати…

Вікторія Коваль (Гуцал)Користувач

Твоя кава сьогодні гірка, Наче в світі немає цукру. Хочеш, долий молока - Нічого не зміниться, дудки! Ти налиєш у келих вина, Та воно тебе не врятує - Полонила тебе біда І у тобі сьогодні панує. Наливай всі напої, що знаєш - Ти у пошуку вірних ідей. Та ніколи так не вгадаєш, Бо причина серед людей.

Таня БарабарщикКористувач

Занурся в атмосферу Осені..Листопадом повітря вдихни..Білим інеєм, срібними росами,Світить сонце лише восени..І пожовклими травами чистими,Стало небо лишень на зорі..В ньому скільки тепла..скільки істини..,Що буває лиш раз на порі..Зачаровує Осінь стривожена,Журавлиним ключем в висоті..І, здається, що вже переможена..І,здається, що вже в пустоті..Та не варто сьогодні боятися,Прилетять ті пташки навесні,Все…

Я не вірю в осінню романтику,що б там мені не казали. Холодні ночі, прощання і звісно-старі вокзали Ніби ввімкнена грамплатівка.що вкотре грає по колу. І леді-осінь сміється і допиває свою "кока-колу".  А коли набридає -вона вмикає собі якусь драму,бажано- З поп-корном і БЕЗ перерв на рекламу.Потім тицяє пальцем у якесь непримітне вікно- там двоє сидять на кухні."так,-каже,-це…

Юлія БаткілінаАвтор

Що не рік – то невдалий, а що не доба – лиха.В понеділок дощі повертаються в місто Ха,З понеділка проїзд дорожчає і проліт…Ти не думай, що це печаль – це така пиха,Що життя не прожив, а пробився і проштовхав,Вторгував за лід,За сушений глід,У небес, землі,У тіней, і примар, і у духів сусідніх хат.Торгував, воював і не байдикував ні дня.У полях за рікою орду сам-один спиняв.Бо…

Вікторія Коваль (Гуцал)Користувач

"Живемо як востаннє!" - мені таке казали.Чому ж? Усе ніяк я не збагну...Кому із нас багато спроб давали?Не вийшло? Ось, тримай іще одну!"Живемо лише раз!" - чи варто сперечатись?Одна лише є спроба на усе.А час біжить... Не варто витрачатиХвилини, що не вернуться уже.

Вікторія Коваль (Гуцал)Користувач

Нам долі не відомі всі проекти, -Вона дивує: кожен день сюрприз.Від неї не втекти, бо знає де ти, Ти опинився серед анртеприз.Вона кидає тебе вниз і вгору,Буває ти летиш, або повзеш.Та все ж тримає вірною рукою,І завжди каже: "Ти переживеш!"Після дощу ж бо знову вийде сонце.Упавши встанеш в сто десятий раз.Яка різниця хто ти зараз й де ти,Якшо при цьому справді ти живеш?

  Місяць ловить зорі  у свої тенета Колисає ніжно подихом беззвучним. На добраніч тим, хто так далеко, Обіймає солодко свою подушку. Місяць наглядає і ріжком колише Зорі у сітках, що звуть сузір’ям Дрімоту наводить і так прагне тиші, Кидає тумани у чиєсь подвір’я. Проганяє вітер, що пустує в хмарах: Розгодає зорі й творить зорепад. Хто не спить, той бачить чари - У нічному небі…

Айфон чи туристичний рюкзак? Взуття останньої моделі чи зручні мешти, в яких можна лазити де завгодно? Мода чи справжність? Сучасний світ постійно ставить перед людиною вибір, а то і не один. Кожному хочеться бути найкращим, багатьом хочеться бути унікальним, величезній кількості молодих людей хочеться бути модним. Але майже ніхто не намагається бути собою.   ***— Форест, ти вже вибрав,…

Таня БарабарщикКористувач

Даруй добро, воно тобі вернеться,Це краще, ніж образа на вустах.Тоді й тобі удача посміхнеться..Тоді й тобі вона покаже шлях..І пам'ятай про інших - не про себе,Життя таке коротке, щоб жаліть..Ти будь яскравим - в світі море сепій..І не забуд своїх батьків любить..Вони тобі життя дали, людино..Вони тебе ростили, як могли...Для них ти сонце й небо,- що над ними..Для них ти все! Тож Господа моли..Віддячуй…

Маріанна ЗадорожнаБукініст

Чорнобривці – промінчик осіннього сонця, що виливає барву на землю і прикриває засохлу траву, яка вже давно забула про зелень.Тільки розпечені краплі заходу перед довгою зимою, коли так чітко видно межу між білим і чорним. Бо більш не буде нічого.Та поки є вони, маленькі квіточки, що здалися б непримітними серед весняного буяння кольорів, тепер вітають осінь, яка тільки так може вберегтися від…

Ігор КордисКористувач

#art #вірш #поезіяМені сьогодні наснився спокій,Але був він якийсь неспілий,І на межі непомітній та тОнкій,Великі люди в окопах маліли.Мені сьогодні наснився смуток,Що напнувся як чорне й важке покривало.Те, яким вкривали коричневі труни, Коли героїв загиблих у них ховали.А їм знову насняться руки.Ті, що їх малих пеленали,Над людством літають круки.Та викльовують їхні рани.©Ігор Кордис.06.10.2015

Арсеній РябкоКористувач

Знову вокзал, потяг, дорога...Нареші зустрітись з тобою є змога.Нехай на годину, всього лиш на мить,Та вистачить цього щоб спрагу втомить.Ту спрагу, до тебе що тягне мене,Ту спрагу, яка ніби щось не земне,Полонило усі мої думки тобою,Ту спрагу, що інші називають любов'ю...Знову вокзал, потяг, дорога...Знову прощання біля порога.- Кохаю, люблю, - Я тебе теж,- Дуже сильно люблю, - Кохаю без меж...І…