УАП - #backseat

#backseat

- Вільний? Затуливши мобільний телефон долонею, смішно вказуючи вперед довжелезним блискучим кігтем на увінчаному діамантом пальці, «шикарна дама» задає напрямок руху автомобіля. Наче не менш ніж, англійська королева, командує своєму вірнопідданому: «кучєр, трогай». І машина їде вперед.

Затор, пасажирка часу не втрачає, телефоном вирішуючи якісь справи… Тисячі моторів дирчать в довгому заторі. Випиваючи сотні літрів бензину на секунду довга змія з автомашин, повільно лізе вниз бульваром Лесі Українки. Як завжди, хтось, дуже розумний, намагався зекономити 5 хвилин. Не пропустив іншу машину і тепер стоїть вже дві години з обдертим боком. Хтось запізнився на роботу, десь не сталося підписання контракту, карета швидкої – вже нікуди не поспішає. Сирена мовчить, білий Форд Транзит с червоною смугою покірно сунеться в нескінченному потоці машин. Не довезли…

Нарешті, вона замовкає і в салоні зависає гнітюча тиша. Коли є за що говорити, то за розмовою час плине наче гірська річка. Але різниця в соціальному статусі, чи уподобаннях іноді робить ту розмову складною. Чи просто неможливою. Ну право, що я можу спитати у людини, яка на пальці носить весь мій прибуток за рік. Ми настільки різні, ми просто живемо в різних світах. Про що нам розмовляти? Про шарові опори, чи ціни на бензин? Про політику? Чи може про війну?

Ми вирішуємо різні проблеми і якщо мій порядок денний - це десять літрів бензину і питання як оминути яму на дорозі. То якісь люди, що поселилися в її айфоні, явно розмовляють за якісь вагони з борошном, що загубились десь між Яготином і Шепетівкою. Їй чхати на яму, а мені не зрозуміло як можна загубити цілий поїзд.

Різні рівні відповідальності, різні рівні розуміння. Це як розмовляти як питати генерала, за те, де на опорніку копати туалет, або звертатись до Президента щоб налагодив постачання шкарпеток. Можливо, саме тому і є та складна структура з різних установ і людей, що стоїть між високим начальством і людиною. І нажаль, якщо «серединка» робить свою роботу погано, зусилля обох кінцівок ланки – марні…

І десь в такі моменти розумієш: що більша твоя «вага», то більша твоя відповідальність. І незважаючи на дорогі парфуми, або круте авто, ти є заручником своїх статків, своєї посади і ролі в суспільстві. Гроші надають свободу пересування, але забирають свободу поведінки, робота відбирає сім’ю, а злі люди можуть відібрати у тебе все інше.

- Друже мені треба в фонд, командним тоном заявляє пасажирка, не додаючи ніяких деталей.

Пані забула, що таксі це не її персональний водій, який знає де це «фонд». Той пан вже напевно має знати, де «фонд», «ресторан», «клуб» чи «місце де живе тьотя Мотя з собачкою». Але я – не він. Він не я, і ми ніколи не зможемо помінятись місцями. Сидіти наче пес на ланцюзі і виконувати забаганки шефа, це не моє. Я обираю свободу, нехай не таку ситу, але свою персональну, від бордюру до відбійника, від бамперу до обрію…
- Вибачте, пані, чи можете ви назвати адресу? 
- Забула адресу, не пам’ятаю, волонтерський, великий, армії допомагає. Зазвичай фірма перераховує їм гроші на рахунок, але зараз я хочу сама. 
- У мене син там, на сході, … бригада, ви розумієте? Було сказано с гордістю.
- Хоча що ви розумієте, ви ж таксист, і в цих словах сквозило відчаєм...

Відгуки до допису

Залишати відгуки можуть лише зареєстровані користувачі

Щоб залишити відгук увійдіть у свій обліковий запис