УАП - Вовче око

Вовче око

І що ти не кажи, а десь-таки сидить у хаті-мазанці ота стара, що пряде нитки нашої долі. Співає стиха вона собі під ніс; блимає каганець, а за вікнами віє-повіває хуртовина, вкриваючи вологою імлою землю від краю до краю. І кому вже щось судилося, той долі своєї не промине.

    Кажуть, була така лиха година, коли земля перестала родити і запанував великий голод. Люди вмирали, вянули, наче трава. А живі мало чим відрізнялися від мертвих – хіба що відчуттям жаху та болю.

    Разом із голодом до колись квітучих країв прийшла страшна хвороба. Цілі села приспала смерть. Невеличке село, в якому ще жевріло кволе життя, оточили жовніри, щоб ніхто не вийшов та не виніс на плечах ту ненажерливу хворобу, яка покосила б і сусідні села.

    Край села... 

(Оповідання з книги "Квіти терену")

Читати далі: https://www.createspace.com/6890842

 

                    

Відгуки до допису

Залишати відгуки можуть лише зареєстровані користувачі

Щоб залишити відгук увійдіть у свій обліковий запис