УАП - Віктор Губарев. Заборонений концерт, або Джинси як фактор ризику. Частина 1

Віктор Губарев. Заборонений концерт, або Джинси як фактор ризику. Частина 1

                                                  

У червні 1978 року, закінчивши третій курс істфаку Донецького держуніверситету, я став готуватися до проходження музейної практики. У нас після кожного курсу була якась практика – то археологічна, то вожатими в піонерському таборі, то музейна, то архівна...

Наш курс ab ovo складався з двох груп – «А» і «Б». У кожній налічувалося приблизно по двадцять п'ять чоловік. Група «А» повинна була проходити музейну практику в Ленінграді. Групі «Б», в якій я був прописаний, належало їхати на практику до Києва.

- А чи не поїхати тобі з нами? - чи то запитав у мене, чи то запропонував Ігор Козловський.

Я дружив з Ігорем з першого курсу. Він був найоригінальнішим студентом не тільки на істфаку, але, мабуть, й в усьому університеті. З дитинства займався йогою, був підкованим у дзен-буддизмі, пройшов службу на гарячій ділянці кордону з Іраном, хіпував, мав феноменальну пам'ять, а ще отримував підвищену стипендію імені Карла Маркса, мав партквиток й очолював комсомольську організацію факультету. Коротше, з його подачі та з Божою допомогою мене записали на практику до Пітера.

Ще до від'їзду ми з'ясували, що ніяких екскурсій нам проводити не доведеться – навпаки, нас самих водитимуть й возитимуть оглядати Ермітаж, Казанський собор, Петрів палац (Петергоф), Пушкін (Царське Село) та інші пам'ятки «північної Пальміри». Загалом, намічалася не практика, а така собі туристична поїздка. На дозвіллі ми могли б подивитися старі американські вестерни або нові бойовики (у провінції таке не показували), покататися на «американських гірках», сходити на зонг-оперу «Орфей та Евридіка» тощо. Але найголовнішим було те, що ми планували потрапити на фестиваль, пов'язаний із закриттям білих ночей, і – просто неймовірне везіння! – відвідати спільний концерт радянських і зарубіжних рок-зірок. Цей культурний захід анонсувала ворожа радіостанція «Голос Америки», яку в СРСР не слухав хіба що лінивий. За її інформацією, з радянського боку в концерті повинні були взяти участь Алла Пугачова та ВІА «Пісняри», а з боку Заходу – Карлос Сантана, «Біч бойз» і Джоан Баез.

Втім, наша радість з приводу можливого відвідування зазначеної рок-тусовки ще до від'їзду змінилася розчаруванням: той же «Голос Америки» з жалем передав, що комуністична влада скасувала концерт, так що, на жаль, «кіна не буде».

Запланованого «кіна» дійсно не сталося. Зате сталося інше «кіно», яке мені – віце-жовтенятку, екс-піонеру і дійсному члену ВЛКСМ – не могло приснитися навіть в летаргічному сні.

Ленінград, 4 липня 1978 року. Друга половина дня. Троє донецьких – я, Ігор і його тоді ще наречена Валя Омельяненко – придбали квитки на стерео-фільм. До початку сеансу залишалося близько двох годин, і ми вирішили вбити час, прогулюючись Невським проспектом. Йшли у бік Двірцевої площі, де, як ви вже знаєте, повинен був проходити злощасний рок-концерт, але, як зазначалося вище, ми вже знали, що його там немає і бути не може.

І раптом – мамо рідна! У це неможливо було повірити! У розпал брежнєвського «застою», у самому центрі колиски Жовтневої революції, Невським проспектом, його проїжджою частиною, нам назустріч рухалася величезний натовп молоді! Всі учасники культпоходу – патлаті й в затертих джинсах. Вони здіймали до гори руки з двома розчепіреними пальцями і щось скандували. Незабаром вухо стало вловлювати, що саме:

- За прав-ду! За прав-ду! - Глибокий вдих і далі: - Му-зи-ку! Му-зи-ку!

Ось воно що! Не всі, виявляється, знали, що «кіна» не буде. Легко було здогадатися, що велика кількість молодих людей прибула на Двірцеву площу, сподіваючись почути там пісні й музику своїх кумирів. Зміркувавши, що їх обдурили, вони таким незвичним для совка чином вирішили висловити свій протест.

Несподівано нагріте сонячними променями повітря наповнилося виттям міліцейських сирен. З бічних вулиць, що вливаються у Невський проспект, перед колоною і позаду неї виринули ментовські «бобики» й «воронки». Це треба було бачити! Колона протестувальників зупинилась і майже миттєво розсипалася. Хіпарі кинулися в сусідні двори по обидва боки від Невського. Пройшла хвилина, може, дві, і – нікого. У сенсі – ті, хто крокував проїжджою частиною і скандував «За правду!» та «Музику!», просто випарувалися. Рух проспектом відновився, міліцейські патрулі почали прочісувати навколишні двори й ловити тих, хто зовні відповідав образу хіпі.

Пітерці з подивом стежили за тим, як міліція виводить з дворів і пакує в уазики затриманих. Ми перейшли на інший бік проспекту й повернули убік Анічкова мосту. За мостом кілька городян ділилися враженнями від побаченого й намагалися зрозуміти, через що стався цей сир-бор. Як пропагандист-початківець, я вирішив внести свою лепту в просвітлення співгромадян.

- Розумієте, сьогодні на Двірцевій площі повинен був проходити рок-концерт за участю західних рок-зірок...

Захопившись, я й не помітив, як натовп роззяв навколо мене почав зростати. Ніколи не подумав би, що можна так легко зібрати на вулиці натовп. Однак скупчення громадян на обмеженому п'ятачку біля мосту не могло не привернути до себе увагу пильних правоохоронців. Один з патрулів рушив у наш бік. Ігор професійним оком прикордонника відразу ж помітив цей маневр і, взявши мене за рукав джинсової куртки, висмикнув з кола роззяв.

- Йдемо звідси, а то...

Я був наївним, але не дурним, все зрозумів з півслова. Ми перемістилися на Анічков міст і стали мовчки стежити за тим, що відбувалося навколо. Двоє патрульних попросили групу перехожих розійтися і не заважати іншим громадянам прогулюватися Невським проспектом. Потім підійшли до нас.

- Ви чого тут стоїте?

Мене це питання одночасно і спантеличило, і розвеселило.

- Хіба не можна стояти на вулиці? Ми живемо у вільній країні, і можемо стояти, де хочемо.

Один з ментів похитав головою, і його погляд ніби запитував: «Що, дуже розумний?» Але вголос він пробурчав:

- Все одно – йдіть собі.

І вони рушили далі.

У цей час на міст в'їхав міліцейський уазик, його задні дверцята відчинилися, і до них ще двоє ментів поволокли схопленого на вулиці хлопця в джинсах. Коли вони заштовхували його в автомобіль, хлопець відчайдушно намагався вирватися, волаючи:

- За що? Пустіть! Я йшов додому! За що мене взяли?

Заглянувши всередину уазика, я побачив, що там вже сидить кілька хіпі. Залишалося вільним ще одне місце. Може, це було місце для мене?

- Йдемо звідси, - сказав Ігор. - За півгодини початок сеансу.

Я кивнув і тільки-но рушив за ним й Валею, як краєм ока помітив двох патрульних: ті двоє, що раніше вже підходили до нас, кинулися в наш бік. За мить один з них схопив мене за руку, другий тут же вчепився в іншу.

- В чому справа? - дії охоронців порядку мене дещо здивували.

- Ходімо з нами!

- Ви що?! - Ігор рвонув до нас і спробував вирвати мене з пазурів правоохоронців. - Відпустіть його! Він з нами! Ми запізнюємося в кіно!

Валя теж не залишилася осторонь, намагаючись напоумити міліціонерів і інтелігентно пояснити їм, що цього разу вони помилилися у виборі жертви. Мені ж ситуація, що склалася, здалася кумедною. Судіть самі – така пригода! Я обернувся до Ігоря:

- Та хай забирають.

Десь на рівні підсвідомості мені, очевидно, було цікаво дізнатися, як воно ТАМ, в Задзеркаллі, про яке я мав дуже туманні уявлення. Фільми й книги про радянську міліцію з дитинства забивали мою свідомість райдужними уявленнями про цю закриту систему держапарату, тому я ні хвилини не сумнівався, що незабаром усе проясниться, люди в погонах швидко розберуться, хто я такий і, вибачившись за доставлені мені незручності, відпустять.

- Ти що ?! - Ігор не поділяв мого оптимізму і спробував втовкмачити ментам, що я – гість у цьому Петра творінні, в демонстрації ніякої участі не брав, тим більше – не організовував її і не очолював, а просто, чекаючи початку сеансу в кіно, прогулювався разом з ним і його нареченою Невським проспектом.

- Ось наші квитки, - він сунув їм під ніс три квитки.

Квитки здавалися непоганим алібі, однак справу зіпсувало одне «але». На Ігорі були темні брюки й біла сорочка, на Валі – темна спідниця й біла блузка, на мені – ну так, копиця довгого волосся, потерті джинси, червона футболка і джинсова куртка. Зрозуміло, що я був дуже схожий на тих «ворогів народу», які ще недавно оскверняли своєю бісівською ходою центральний проспект міста на Неві.

Я плюхнувся на вільне місце в «бобику», двері зачинилися, загуркотів мотор, і нас повезли.

Пізніше я дізнався, що Ігор з'ясував у ментів, в яке саме відділення мене відправили. Отримавши необхідну інформацію, він зупинив таксі й хотів кинутися на ньому за уазиком. На жаль, дана спроба виявилася невдалою, оскільки пильні правоохоронці не дозволили йому цього зробити. Відбігши вбік, Ігор спіймав друге таксі, і вони з Валею поїхали за вказаною адресою. Прибувши на місце, вони запитали у чергового, чи не знаходиться в його володіннях їхній однокурсник з Донецька. Черговий збрехав, не моргнувши оком, що мене вже відвезли в інше відділення.

- Так швидко?

Ігор не був би стипендіатом імені Карла Маркса, якби вірив у будь-які нісенітниці, що поширювалися нашими співгромадянами включно з людьми «при іспалнєнії». Він почав наполягати. Він хотів на власні очі переконатися, що в КПЗ мене немає.

- Ви хто такий? - здивувався його настирливості черговий.

Ігор відповів. Більше того, він розповів йому все, як було насправді, вважаючи, що черговий повірить йому на слово. Та де! Радянська приказка «Без папірця ти комашка» діяла залізно. Тоді Ігор вирішив дістати з рукава свій головний козир.

- Повірте мені! - сказав він. - Повірте як члену партії!

Згадка про партію справила на охоронця порядку магічну дію. Він готовий був капітулювати. Але в останній момент йому раптом згадалася процитована вище радянська приказка.

- А чим ви доведете, що є членом партії? Покажіть ваш партквиток.

Бляха-муха! Партквиток залишився в гуртожитку, куди всіх нас, практикантів з Донецька, поселили. І гуртожиток цей знаходився на іншому кінці міста. Що залишалося робити? Правильно, їхати за партквитком.

Ігор та Валя кинулися до виходу.

Відгуки до допису

Залишати відгуки можуть лише зареєстровані користувачі

Щоб залишити відгук увійдіть у свій обліковий запис