УАП - Приворотне зілля

Приворотне зілля

Оксана поставила квіти у вазу і мимоволі замилувалася краєвидом з вікна їхнього офісу. Пожовкле листя лежало на землі суцільним килимом, але на деревах ще зосталася якась його частина, та голі гілочки вже просвічували на фоні синього неба.

 Оксана першою завжди приходила до офісу. Так вже склалося, бо жила вона поруч і на роботу йшла завжди у гарному настрої — тож не запізнювалася. Та і чому було не радіти: їхня маленька команда завжди працювала, як добре злагоджений механізм. Славко, айтішник, був під рукою, якщо трапиться якась непередбачувана ситуація. Оленка, менеджер, що працювала за столом зліва від Оксани, часто приносила з дому смачне печиво, звичайно приготоване нею, бо любила пекти. А зліва від Оксани працювала  Галинка, кассир і найближча її подруга.

 Так вже повелося, що Оксана нічого ніколи не приховувала від Галі, та й подружка її відповідала тим же. Вони знали все одна про одну: хто кому подобається або ні, де хто буде сьогодні і з ким гуляє. Самі часто разом проводили набіги на місця дозвілля, де можна було побачити багато гарних хлопців, і добре порозважатися.

 Але з деякого часу Оксана помітила одну цікаву річ: Славко,який був завжди поруч і їх обох не цікавив, раптом став дуже важливим і потрібним для неї. А сталося це після одного випадку, коли він приніс до офісу ранньою весною маленький пучечок синіх, як небо пролісків. В повітрі вже щосили пахло чимсь незнаним і романтичним і очі Славка блищали, дивлячись на Галинку, як ясне сонечко. Він підійшов до Галі і схвильовано сказав:

 — Ось, візьми. Вони такі ж гарні, як і ти.

  Галинка трохи здивувалася, але потім уважно подивилася на Славка і раптом подумала: оце так! І де ж були наші очі з Оксаною, коли тут, перед нею стояв гарний високий хлопець з доброю душею і синіми,як ці проліски, очима. Щось трапилося з Галинкою в цю мить, бо після цього вони частенько  із Славком гуляли, блукаючи вулицями міста і милуючись краєвидами. Але на горе Оксані щось в ту мить трапилося із нею також. Щаслива усмішка Славка з того часу не давала їй спокою. Але гірше всього було те, що її найближча і найцінніша подруга Галинка по вуха закохалася в нього,  і взаємна симпатія швидко переросла у сильну любов.

 Що робити? Дні пролітали і змінювалися безсонними ночами, а пристрасть Оксани до Славка не вщухала. Вона почала стежити за щасливою подругою і розуміла, що починає їй сильно і по-чорному заздрити. Душа боліла так нестерпно, що одного разу їй навіть прийшла божевільна думка:

 — А що, як піти до бабці Василини? Нехай дасть зілля для привороту.

  Родичка колись розповідала Оксані, що бабця Василина, яка живе на околиці їхнього містечка, займається такими справами і вже комусь із знайомих порадила скористатися її приворотним зіллям.

 Всі проблеми і негаразди Оксани тоді б вирішилися миттєво. Славко був би з нею і більше ніколи б вона не мучилася темними ночами та не лила сльози у подушку.

  Але Галинка? Що ж робити з нею? А що робити? Та нічого. Ні в кого ж нема до Оксани жалю, коли вона так зараз страждає? От і Галя якось переживе. Мабуть, це не питання....

 Наступного ранку з твердим наміром вирішити справу Оксана вирушила до бабці Василини. Підійшовши до її двору, бо жила бабця у приватному будинку, Оксана нерішуче натиснула дзвінок.

 — Заходь, я бачу, - донеслося з динаміку на хвіртці і двері автоматично відчинилися.

 Оксана зайшла у двір і попрямувала до старого, але причепуреного будиночку. На порозі вже стояла бабця Василина і пильно дивилася на Оксану.

 — Заходь, якщо вже прийшла. Допомога потрібна? - бабця пропустила до дому Оксану.

 — Іди за мною, - буркнула вона і почовгала по коридору до найвіддаленішої кімнати. Оксана слухняно пішла за нею.

 —Ну, розповідай, що треба? -— бабця важко присіла на стілець.

 —Я просто хотіла у Вас спитати...  — Оксана затнулася, не знаючи, як розповісти про свою біду.

 — Спитати про те, що хлопець, який тобі дуже подобається, має іншу дівчину, а ти без нього не можеш жити? — бабця Василина все це вимовила втомленим і одноманітним тоном.

 — Звідки Ви знаєте? — Оксана була вражена.

 — Любонько моя, та чи мені не знати? На тебе глянеш — і все ясно. І що ж будемо робити?

 Оксана тихо промовила:

 — Дайте приворотного зілля.

 — Он як ти. Ну що ж, дати то можна, але чи не пожалкуєш потім? —  бабця втупилася в Оксану важким і нестерпним поглядом.

 — Ні, не пожалкую. Життя мені без нього немає, бабцю!— це був крик душі.

 — Міцно зачепила тебе ця любов, бачу. Та знай, що назавжди ти його не прив'яжеш, зілля буде діяти три роки, а потім...Зостанеться він з тобою чи ні, не знаю.

 —  Хай три роки, хай хоч рік, місяць, день! Я кохаю його і без нього не можу! — Оксана всі свої почуття вклала в слова, щоб переконати остаточно бабцю.

 — Ну, добре. Бачу, тобі дійсно треба. Зараз одержиш. Сиди і чекай, — і бабця Василина почала вже в котрий раз у своєму житті готувати чарівний напій.

Закінчивши обряд і віддавши напій Оксані, вона наостанок пояснила, як все правильно зробити.

 — Все запам'ятала? — спитала вона.

 — Так, все, - відповіла Оксана. —  Дякую Вам.

 —  А от цього не треба, по діло неправедне, то й подяки не повинно бути, —  відповіла бабця Василина.

  —  Ну, йди вже, —  і вона відчинила перед Оксаною двері.

 Наступного дня  Оксана прийшла в офіс заздалегідь. Вона приготувала маленькі чашечки для кави, засипала все, що треба. В чашку Славка додала зілля бабці Василини і стала чекати. Невдовзі прибула вся весела компанія: Оленка, Галя та Славко, що дивився на Галю своїми синіми закоханими очима. Це боляче різонуло Оксану по серцю, але вона стрималася і невимушено і весело промовила:

 — Привіт, колеги! Кави хочете? Окріп є.

 — Хочемо, хочемо, хочемо! — закричали всі, перебиваючи один одного.

 — Добре, — промовила Оксана і глянула на Галинку. Галя в цей час ніжно тримала за руку Славка і обличчя її так сяяло, що Оксана в якусь мить прикрила очі і відчула себе якоюсь злодюжкою, що прийшла за чужим щастям.

 Оленка підлетіла до чашок і зі словами :"Я сама наллю, бо вас не дождешся", почала наливати  окріп. Потім ухватила чашку Славка :

 — Кому першому треба ? Мабуть, чоловікові?

 — Ну, звичайно, — Славко вже простягнув руку до фатальної чашки.

 Мить, і в голові Оксани все склалося докупи. Махнувши ніби ненароком рукою, вона зачепила чашку Славка. Під загальний вереск чашка з кавою впала і розбилася, розлетівшись на дрібні шматочки.

 —  Ти така сьогодні незграбна, подруго! — вигукнула Галинка.

 

 — Так, подруга, — всміхаючись, тихо відповіла Оксана. — Пробач мені, це випадково. 

Відгуки до допису

Залишати відгуки можуть лише зареєстровані користувачі

Щоб залишити відгук увійдіть у свій обліковий запис