УАП - Пригоди Маркіяна в князівстві Синонімів

Андрій Процайло

Пригоди Маркіяна в князівстві Синонімів

(казка)

Полудневе осіннє сонце нетерпляче заглядало у шкільні вікна. Воно мріяло чимшвидше похизуватися щойно розмальованим краєвидом. І мліло від передчуття дитячого захоплення.

Нарешті закінчився останній урок. Шкільне подвір’я купалося у морі радості. Додому ніхто не спішив.

— Як гарно! — збираючи різнобарвні листочки, тішилася Яринка. — Справжня казка!

— Є справжніша, — сказав Маркіян. — У парку. Я знаю одне таємне місце. Там — чудасія!

— Що-що? — глузували одні.

— Яка?.. — зацікавились інші.

— Сек-рет, — мовив Маркіян і першим вирушив у напрямку парку.

Подивитися на чудасію захотіли лише Володя, Тарас, Назарко та Яринка.

— Тільки швидко! Добре, Маркіяне? Бо я змушена бігти, нестися, летіти, гнати додому. Інакше моя бабуся буде іти, крокувати, прямувати, чимчикувати і шкандибати мене шукати, — сміялася Яринка. — І мені потім влетить...

— Як ти так швидко запам’ятала ці си... си?.. — ніяк не міг згадати Володя.

— Синоніми! — допоміг йому Назарко.

— Просто, — загордилася дівчинка. — Я ж — відмінниця!

І тут втрутився у розмову тимчасово обділений увагою Маркіян:

— Побігли! Я вам ще не такі синоніми покажу!

Діти домчали до товстезного старого дуба. Навколо дерева росли густі кущі.

— За мною! — скомандував Маркіян. — Обережно, не подряпайтесь, — хлопець вів друзів тільки йому відомою стежкою. — А тепер стійте. І зажмурте очі. Увага! Зникаю, щезаю, пропадаю, — голосом чарівника викарбовував кожне слово хлопчак, — вивітрююся, розчиняюся... А-а-а...а-а-а.... — тільки й почули друзі.

Потім однокласники ще довго шукали Маркіяна, але, окрім величезного дупла у стовбурі дерева, нічого і нікого не знайшли.

Хлопці були ображені:

— Він утік. Так справжні друзі не роблять, — казали вони.

А Яринка плакала:

— Мені здається, що він провалився в дупло. Я одним оком підглядала… Я не бачила, щоб він утікав. Він не вилазив з дупла, чуєте?..

 Смішна, — зробив висновок Тарас. — Дупло — не казкове підземелля. І в нього не провалюються. Пішли додому. А завтра в школі з ним поговоримо. — І засмучені друзі по одному, тією ж самою стежиною, почали вибиратися із заростей...

 

... Маркіян прокинувся від того, що його хтось шарпав за рукав.

— Х-хто ви?.. — запитав хлопець смішних, дуже схожих між собою чоловічків у чудернацькій військовій формі.

— Я — Сторож, — відповів найстарший, з бородою. А це мої родичі: Охоронець, Вартівник, Доглядач і Хранитель. Ми служимо великій княгині Мові. А ти хто?

— М-маркіян, — відповів схвильований хлопчак.

— Не скажемо, що дуже приємно, але вставай і пішли, — суворо мовив Доглядач.

— Куди? — злякався Маркіян.

— До княгині. Вона вирішить, що з тобою робити.

Хлопця привели у великий просторий зал. На золотому троні красувалася сама княгиня — Мова. А за довгим столом з одного боку  в ряд сиділи Слово, Річ, Мовлення, Бесіда, а з другого — Абетка, Азбука та Алфавіт. Маркіян дізнався їх імена з табличок на столі, які були виставлені навпроти кожного. Все так само, як на засіданнях у президента.

— Раді вітати тебе, Маркіяне, у нашому гнізді, у Великому Князівстві Синонімів, де всі  жителі-синоніми хоча й різні за звучанням, але однакові або близькі за значенням,  почала впевнено Мова, ніби вже сто років знала хлопця. — Що, хочеш додому?

— Хочу, — признався засмучений Маркіян.

— Ми тобі допоможемо. Всі з моєї князівської родини, близької й далекої, починаючи від Слова, Речі, Мовлення, Бесіди та дорогих надійних міністрів Абетки, Азбуки й Алфавіту. Підтримуватимуть тебе і сприятимуть тобі у боротьбі безмежні добрі сили нашого князівства, — Мова постійно, чомусь, робила наголос на «тобі» і «тебе». — Але найбільше все-таки залежить від тебе, бо тільки людина здатна своєю мовою згуртувати всі потрібні слова у могутню силу для змагання зі Злим Чаклуном... До того ж, у тебе в кишені є чарівна паличка, яку ти сам собі вистругав... — Маркіян зробив круглі здивовані очі. — Так, не дивуйся, іменем Добра вона має велику силу...

— Що я маю робити? — вихопилось у хлопця.

— Поки що слухати. «Хто поспішить, той людей насмішить», хіба не знаєш? Тож все за порядком. Злий Чаклун зі своїм великим племенем, багатьма підлабузниками та найманцями захопили в полон цілий рід нашого уславленого Успіху. А без нього, сам розумієш, нема ні Удачі, ні Досягнення, ні Перемоги, ні Звершення, ані Тріумфу...Лишень Успіх має універсальний, чарівний ключ від усього, в тому числі й від дверей світу Людей, з якого ти прибув... Розумієш? — Княгиня суворо з-під лоба глянула на хлопця.

— Так, — відповів Маркіян. — Треба визволити наших друзів. А як?

— Розумне запитання. Для цього я познайомлю тебе з Верховним Мислителем Задумом, — сказала княгиня, тричі плеснула в долоні і миттю з’явився вже знайомий хлопцеві Охоронець. — Проведи його до Задуму, клич своїх, ні на крок від нього не відходьте і виконуйте, що скаже, — наказала.

Задум сидів у задумі за купою документів у своєму маленькому затишному кабінеті. Про Маркіяна він уже також усе знав.

— Сідай, — мовив. — Зараз прийдуть мислителі і порадимось.

Через секунду у дверях з’явилися Замисел, План, Передбачення і чарівна дівчина Затія.

Засідали біля трьох годин. Маркіян утомився, але знаку не подав. Нарешті Верховний Мислитель підсумував:

— Так що завтра вранці вирушаємо. Похід очолюєш ти, Маркіяне. Княгині я про наше рішення доповім сам. Підготовкою до походу займеться План. Усі інші можуть бути вільними. Все, — а до Маркіяна Задум співчутливо мовив: — Йди відпочинь, хлопче. Тобі ще сили дуже й дуже знадобляться... Хранитель проведе тебе в кімнату.

Вранці сама княгиня Мова вийшла побажати Маркіянові з друзями перемоги. Вона сказала:

— Благословляю вас, дорогі, на успіх.

Щоб з самого початку не привертати уваги Злого Чаклуна, плем’я якого проживало у дрімучому лісі біля кордону з країною Омонімів, було вирішено взяти у похід тільки Міцного, Сильного та Дужого; Допомогу, Порятунка, Поміч і Підтримку; Працю, Роботу, Діло і Труд; Сторожа з родиною; Плана і чарівну Затію, яка сама напросилася в небезпечну подорож.

Маркіян з Планом часто звіряли по карті, чи не відхилились, бува, від заздалегідь спланованого маршруту. Все було нібито добре і як задумано. Тільки, чомусь, дуже часто по дорозі наші герої бачили вовків та змій. Хижаки поводили себе підозріло: дивно лякалися, ніби їх випадково зловили за підгляданням.

— Це перевтілені злі відьми та чаклуни, — переконувала всіх Затія. — Вони щось замислили! Вони скоро підступно нападуть!

— Не хвилюйся, дорогенька, справимось, — втішав її Дужий.

— До тебе навіть ніхто не підступить, — запевняв Охоронець.

— Тим паче, що біля тебе завжди є ми, — не спізнились висловити свою потрібність Поміч та Підтримка.

— Все-таки це шпигуни Злого Чаклуна. Я впевнена. І ви в цьому скоро пересвідчитеся, — і Затія показала пальчиком на змію, яка, замаскувавшись між гілками, наставила на подорожніх свої надчутливі цікаві вуха.

Сильний жбурнув у бік дерева палицю — і змія втекла.

Сонце почало лаштуватися на відпочинок — прямувало додому, на захід. План знову заглянув у карту.

— Через приблизно п’ять хвилин ходьби є гарна галявина, — звернувся він до Маркіяна.

— Там і зупинимось, — сказав хлопець, чим дуже потішив своїх друзів, що потомилися від важкої подорожі.

Моторні Праця, Робота, Діло і Труд за короткий час перетворили поляну у неприступну фортецю, і навіть ляклива Затія сказала, що тепер спокійно вночі спатиме.

Так минув і другий день подорожі, а вранці третього наші герої вступили у дрімучий ліс.

Як громом з неба здійнявся галас, крик, гамір, гам, гук, гул, репет і веремія. Це повибігали з своїх домівокБрехун, Обманник, Брехач, Чистобреха, Скоробреха та маленький Брехунець. І один поперед одного почали жалітися, як погано їм живеться у племені Злого Чаклуна, як їх відьми, чарівниці, чаклунки і баби-яги ображають, обдурюють і мають взагалі за ніщо... Найбільше вони козиряли перед Маркіяном, хоча їм і ніхто не казав, що керівником походу є саме хлопець. Галасливі непрохані гості просили взяти їх з собою, бо вони теж хочуть прикластися до визволення Успіху.

А хто вам сказав, що ми йдемо визволяти Успіх? — запитав Маркіян.

— Як, хто? — дивувалися вони. — Сам Успіх. Попросив: «Зустріньте, нагодуйте, проведіть, допоможіть, і будете мати чарівний ключ від усіх на світі дверей».

Маркіян хитро всміхнувся і мовив, що дуже радий усіх бачити, вельми цінує їх відданість та приймає допомогу. І тому доручає їм найпочеснішу роботу — нести мішки з припасами.

Обличчя добровольців ураз скривилися від незадоволення, а потім засяяли такими «вдячними» посмішками, що хлопця аж сіпнуло від огиди. Він поспішливо відійшов подалі, аби під сердиту руку не наробити дурниць.

— Молодець. Гарно задумав, — похвалила хлопця Затія.

Не встигли ще наші велетні Міцний, Сильний та Дужий повантажити мішки з припасами на плечі Брехуна з компанією, як збіглися з усіх боків, мов на пряника, Базіка, Базікало, Талалай, Просторіка, Пустомеля, Пустобрех, Пустодзвін і Свистун та зчинили такий гармидер, таку метушню, що ніхто й не помітив утечі Брехуна, Обманника, Брехача, Чистобрехи й Скоробрехи. Лишень устигли  вгледіти, як накивував п’ятами малий Брехунець, бо не вмів ще так швидко бігати.

З новими зайдами наші герої вже не церемонилися. Міцний, Сильний та Дужий попросили їх негайно зникнути, бо інакше буде їм дуже зле. І Базіка, Базікало, Талалай, Просторіка, Пустомеля, Пустобрех, Пустодзвін і Свистун від страху перед такими гігантамипокірно щезли.

Почалися густі чагарі, з кожним кроком все важче й важче було продиратися крізь зарості. Раз у раз пролітали, наче птахи, над головами подорожніх відьми і чаклунки, перестрибували, як мавпи, з гілки на гілку злі чарівниці, пролітали у ступах баби-яги. І всі вони дико сміялися та приповідали: «Ходіть-ходіть, ходіть у пастку. Скоро будете у темному підземеллі разом з вашим всесильним Успіхом... А того, — вони тикали своїми закарлюченими пальцями на Маркіяна, — ми гарненько підсмажимо. Ха-ха-ха!..»

Однак наші герої, хоча й бігали мурашки їм поза спинами, мужньо пробиралися до володінь Злого Чаклуна.

— Маркіяне! — враз вигукнув План, вкотре глипнувши на карту. — Треба бути обережними! За цими кущами починається територія Чорного Замку Злого Чаклуна!

Цієї ж миті на наших друзів з усіх боків напали вороги. Їх було тьма-тьмуща, сила-силенна, безліч. Ціла купа бандитів, грабіжників, розбійників, головорізів та розбишак; рій відьом; хмари чаклунів; маса вовків та змій. Наші герої мужньо відбивалися і нападали, але прорватися на територію Чорного Замку не могли.

— Друже! — кричав на вухо хлопцеві План. — Ми їх затримаємо!.. Пробирайся до Замку сам!.. І пам’ятай, що ти маєш...

Але далі Маркіян вже не чув. Він з розгону перестрибнув через розлючену бабу-ягу, що неслася в ступі на нього, розмахуючи мітлою, і опинився перед найбільш велетенськими дверима Чорного Замку. Двері повільно відчинилися і на порозі з’явився старий, сивий і згорблений, з палицею в руках Злий Чаклун.

— І треба тобі було того, хлопче? — запитав він і з величезною швидкістю почав перевтілюватися у страшнючого трьохголового дракона.

Маркіян утікав до зруйнованої кам’яної вежі. Дракон широкими важкими кроками (аж земля трусилася!) гупав за ним, дмухаючи гарячим полум’ям. Світ завмер, чекаючи, що буде далі…

Хлопець з останніх сил добіг до вежі і сховався в руїнах. Було дуже-дуже страшно. Звідусіль збіглися Безнадія, Відчай, Розпач, Безпорадність та Безвихідь і нашіптували: «Ти пропав... пропав... пропав... упав… Він тебе розірве... розірве... розірве... порве…»

Дракон переможно проревів і підніс свою гігантську лапу, щоб розчавити втікача. Від дикого реву хлопцеві замакітрилось у голові. Перед очима замигтіли розмиті картини з дитячих казок… Один предмет не давав спокою, з’являвся  раз у раз, наче навмисно привертав до себе увагу. Хлопець придивився. Це була…

Маркіян миттю вийняв з кишені чарівну паличку і скерував її у чудовиська. Струмінь енергії павутинням оповив тіло Чаклуна. Він почав зменшуватися, наче проколена надувна іграшка. Врешті змалів до розмірів чудернацької комахи. Як не старався сховатися у заростях, став легкою здобиччю павука.

Обдертий та замурзаний Маркіян ледве вибрався з руїн. Його зустріли оплесками Успіх з родиною та всі, хто брав участь у важкому поході. Вони були поранені, пошарпані, втомлені, але щасливі.

— Дякуємо тобі, Маркіяне, — сказав Успіх. — Твоя добра енергія допомогла запрацювати чарівній паличці. Ось ключ — ти його заслужив. Князівство Синонімів завдяки тобі нині знову процвітає.

— Завдяки нам, — поспішив поправити Успіха Маркіян, уважно розглядаючи дивного, прозорого і дуже легенького ключа.

— Ну що, повертаємось до Княгині, в столицю. Мова готує нам урочистий, пишний прийом, — запропонував завжди передбачливий План.

— А … можна… мені… додому? — невпевнено мовив хлопець.

— Твоє бажання для нас — закон, — прорік Успіх. — Вибирай двері.

Тільки тепер Маркіян звернув увагу, що перед ним безліч дверей з різними загадковими написами. На тих, що ближче, хлопець прочитав: «Країна Синонімів — замки, палаци, хороми», «Країна Омонімів — візьми ручку в ручку і матимеш ключ»

Відгуки до допису

Залишати відгуки можуть лише зареєстровані користувачі

Щоб залишити відгук увійдіть у свій обліковий запис