УАП - Подарунок для нахаби

Подарунок для нахаби

                         Оксана звично зібрала формуляри читачів свого відділу, віддала ключі охоронцю, і попрощавшись з усіма до наступного ранку, вийшла з будівлі бібліотеки. Її робочий день, що був схожий як дві краплі води на багато  інших таких днів   закінчився. Але це її не засмучувало, бо вона жила у своєму, вибудованому нею і гармонійному з її точки зору світі, де не було місця великим сплескам емоцій, затее була присутня стабільність, мир і злагода.

 Оксані подобалася її робота. Світ книжок, що оточував її цілий день, як не дивно, не давав їй змоги нудьгувати. Книжки, як вірні друзі, оточували її звідусюди, розважали, радили, зацікавлювали, інтригували.

 Душевні негаразди, які вона  спостерігала досить часто в інших людей, її обходили боком, бо вона не дозволяла іншим навіть наближатися до  її приватного, ексклюзивного світу, володаркою якого воліла бути лише вона, і більше ніхто.

 І от в цей гармонійний ідеальний світ почав буквально ломитися один гарний з виду, але дуже нахабний хлопець. Вона його про себе так і прозвала: "нахаба".

 І зараз цей нахаба стояв у дорогому костюмі біля свого розкішного авто і нагло чекав її біля виходу з бібліотеки. Оксана, абсолютно не реагуючи на нього, почала спускатися з ганку.

 - Доброго вечора, дівчино! Давайте хоч сьогодні поговоримо. Не бійтеся, я вас кусати не буду, - промовив хлопець.

 Оксана мала рацію - хлопець був дійсно гарний:русяве волосся, ставна постать, сині, як небо, очі мимоволі давали схожість з чоловіком, що  ніби зійшов з обкладинки глянцевого журналу. Отож бо й воно: гарний, багатий  —  а скільки потім дівчат після таких плачуть! Зовсім  свіжий випадок з її подругою Улянкою був тому підтвердженням.

  Ще вчора Оксана втішала її, як могла, коли Улянка прибігла і з риданнями розповіла, що, виявляється, не потрібна вже її багатому хлопцю, який обсипав її квітами та дорогими подарунками. А потім через деякий час заявив, що в нього вже є інша дівчина і Улянка йому  просто набридла.

Все це добре відклалося у голові в Оксани, і тому вона зверхньо, проходячи мимо хлопця, докинула:

  — Зовнішність телезірки і дорога консервна банка, пробачте, автомобіль, ще не дають права думати , що всі дівчата будуть ваші. Такі, як ви, мене зовсім не цікавлять.

 А які ж це такі?  —  спитав хлопець.  —  До речі, мене Сашком звуть.

  —  Та хоч би Ален Делоном,  — відповіла Оксана.  —  Бо ви всі однакові  — розбещені і безвідповідальні люди. Вам все легко дається, і люди для вас ніщо.

 І Оксана гордо закрокувала мимо.

  —  Але ж послухайте, заждіть!

 Але його вмовляння аж ніяк не подіяли. Так розмова закінчилася і цього разу.

 А тим часом на порозі вже стояв Новий рік, і вся бібліотека жваво обговорювала, як краще зустріти це свято. За солодощами та різними смаколиками діло не стало, бо колектив був жіночий і з таким вправлятися майже всі вміли добре. А от розваги..Усією радою бібліотеки постановили, що в них буде такий собі дівчачий Новий рік і веселощі вони собі якось організують.

  Наступного дня взялися наряджати ялинку. В бібліотеці відразу запанував святковий настрій. В такі дні  люди чекають якогось дива для себе і своїх близьких.

 Оксана встигала вправлятися у своєму залі, бо відвідувачів ще ніхто не відміняв,та ще  й бігати до ялинки щось зробити. Раптом з вхідних дверей донісся гучний чоловічий голос:

  —   Агов, господарі цього чудового будинку! Чому не зустрічаєте мене? Мене, Діда Мороза?

 Увесь жіночий колектив так і застиг  у подиві.

  —  Ми, нібито, Діда Мороза не викликали. Чи я чогось не знаю? спитала тихо Олена Іванівна з відділу іноземної літератури.

  — Це якось дивно,  — шушукалися дівчата.  —  Але раз вже прийшов  — що ж, нехай заходить.

  —  Заходьте, Дідусю!  —  першою зорієнтувалася Оксана.  —  Чесно кажучи, ми не знали, що до нас завітає сам Дід Мороз.

  — От і добре, що не знали. А нехай вам буде сюрприз від вашого профкому  — ви ж не заперечуєте? Ні? Тоді почнемо святкувати.

 І Дід Мороз із завидною моторністю після вступного слова так повів діло, що вже незабаром весь жіночий колектив бібліотеки жваво водив  хороводи  навколо ялинки. Настрій у всіх був чудовий. Наостанок Дід Мороз запитав своїм гучним голосом:

   Ви ж мої любоньки - красулечки! А чи є серед вас ще незаміжні?

   — Є, є така!  — хором закричали всі і висунули наперед Оксану.  —  Ось вона!

   — Бачу, бачу, гарна дівчина,  —  пробасив Дід Мороз.  — Так от, для неї я зроблю особливий подарунок.

 І він простягнув Оксані маленького Діда Мороза з мішечком в руках.

  —  Ти, дівчино, повинна будеш, як я піду, прочитати листа, що лежить в мішечку, і обов' язково виконати те, що в ньому буде написано. Тоді ти будеш в Новому році  щасливою. А тепер мені вже час, багато ще таких красунь, як ви, чекають на мене. Бувайте здорові і з Новим Роком!

І несподіваний гість швидко попрямував до виходу.

  —  Приходьте ще наступного року, будемо чекати!  —  кричали вслід йому дівчата.

 Дід Мороз на прощання помахав усім рукою в червоній рукавиці .

  Тим часом Оксана, посміхаючись, крутила у руках подарунок і, врешті-решт, вирішила подивитися, що ж написано в тому загадковому листі, який був адресований лише їй.

 Вона дістала з мішечка невеликий клаптик паперу, і в міру того, як  його читала, посмішка сходила з її обличчя. З обуреним виглядом вона вигукнула:

  —  І як же це  називається? Нахабство і ще раз нахабство!

  — Що скоїлося, Оксано?  —  почали допитуватися колеги. - Що там написано?

   —  Та нічого особливого!  —  із сарказмом вимовила Оксана.  — Ось послухайте лишень:" Люба мила дівчино Оксано! Дід Мороз подарував тобі і твоїм подругам сьогодні невеличке маленьке свято. Зроби і ти подарунок хлопцю, що чекає на тебе кожного дня. Просто поговори з ним і познайомся. Він нічого поганого тобі не зробив і він хороша людина. Дід Мороз." Ось так!

 Дівчата переглянулися між собою.

  —  Послухай, Оксано! - раптом сказала Олена Іванівна, усвоєму роді авторитет в бібліотеці. А раптом це твоя доля? Ти ж нічого не знаєш про цього хлопця. А він, бачиш, чекає тебе кожного дня і терпляче чекає. Навіть свято для нас організував. Видно, що винахідливий хлопець. Чому б тобі просто не поговорити з ним? Він же тебе не вкусить!

  —  І Ви теж саме кажете, що й він? почала опиратися Оксана, але як не дивно, дівчата дружно напали на неї і буквально вимагали, щоб вона віддячила такому гарному Діду Морозу,як годиться.

  — Давай, давай, збирайся! Ми ще й прослідкуємо, щоб ти нас не обдурила. З вікна будемо дивитися.

 Не чекаючи такого наступу, Оксана вже й сама засумнівалася у правильності своїх принципів:

  —  Ну, добре. Якщо вже ви всі так просите.....

  —  Просимо, просимо!  —  закричали усі.

  Оксана узяла свою сумку і під настійливі вигуки віддячити Діду Морозу, вийшла з бібліотеки. Як і очікувалося, Сашко вже стояв біля ганку поряд зі своїм дорогим злощасним авто. Оксана, глянувши нагору, де всі поприлипали до вікон, нерішуче підійшла до нього і простягнула руку:

  —  Ну, будемо знайомі. Мене звуть Оксана.

  —  Я давно вже це знаю,  —  тихо відповів Сашко. Його слова потонули у вереску і оплесках, що летіли з вікон другого поверху.

   — Ви навіть можете мене сьогодні підвезти додому. Я ж повинна зробити подарунок для гарного хлопця? сказала Оксана і підійшла до авто.

 Дверцята машини зачинилися з обох сторін, водій  дав газу і авто рушило у передноворічну ніч, щоб зв'язати  назавжди дві долі разом .

 

 

Відгуки до допису

Залишати відгуки можуть лише зареєстровані користувачі

Щоб залишити відгук увійдіть у свій обліковий запис