УАП - Моя пірамідка часу (уривок)

Моя пірамідка часу (уривок)

А тим часом Алла Іванівна готувалася до уроку української мови. Вона приготувала зошит з текстом диктанту,відкрила класний журнал і мимоволі очима пробігла по прізвищах учнів. Сидоренко, Лисак, Грицай, Притула…Ох, вже цей Притула!Вічний мрійник, витає десь за хмарами. Хоч би на тверду сімку написав! Не говорячи вже за більш пристойні оцінки. Алла Іванівна легенько зітхнула і попрямувала на урок.

  А в цей час у парку розвивалися цікаві події. Назар та Сашко присіли на лавку і Сашко чекав урочистого моменту. І коли Назар сказав:"Ось вона!", Сашко побачив зовсім невеличку пірамідку. Він з цікавістю розглядав це диво, а Назар поважно коментував:

  — Ось кнопка для вмикання. А це щоб вимкнути, тільки дивись, не торкайся! Бо це потрібно робити тільки мені.

 Потім Назар обережно сховав пірамідку часу в свій рюкзачок  і сповістив Сашку свій план:

  — Сьогодні за допомогою пірамідки я напишу диктант на дванадцять. Буде в мене найвищий бал! Але як я це зроблю ти, на жаль, не помітиш, як не помітять і всі інші.

  — Головне, щоб був результат, — авторитетно заявив Сашко. Очі в нього горіли і він хотів швидше побачити, що з цього вийде.

 Тепер ідемо! — рішуче заявив Назар і вони швидко рушили до двору школи.

 Дзвінок уже давно пролунав, і в коридорах стало враз тихо і пусто. Лише Назар і Сашко поспіхом добиралися до свого класу. Постукавши і відкривши двері, вони почули знайому до болю фразу:

  — Ну аякже, хто ж іще може так запізнюватись, як не Притула і Грицай? Це ж традиція!

  Хлопці тихенько прошмигнули на свої місця і почали якнайуважніше слухати вчителя.

  Алла Іванівна оголосила:

  — Сьогодні пишемо диктант. Всі про це знали раніше , і в мене є надія, що достатньо готувалися, щоб написати добре.

  Сашко і Назар по-змовницькому переглянулися. Назар швиденько відкрив зошит для контрольних робіт і приготував ручку. Сашко з цікавістю спостерігав за його діями.

  — Ну, що ж, почнемо… — сказала Алла Іванівна і почала читати перше речення диктанту: — У давні-давні часи…

  Назар миттю пірнув у свій рюкзачок і швидко натиснув зелену кнопку на пірамідці. Все сталося, як і того разу: час завмер, звуки щезли.

  Не чекаючи довго, Назар зі своїм зошитом пішов до столу Алли Іванівни, притулився на краєчку стола вчителя і любісінько списав увесь текст диктанту. Потім повернувся за свою парту, при цьому зазначивши, що дуже смішно виглядають його однокласники і сама Алла Іванівна, яка так і завмерла з відкритим ротом.

  Коли зошит з готовим диктантом вже лежав на його парті, Назар вирішив, що можна знову вмикати час. Включено червону кнопку — і все відразу ожило і зарухалося. Алла Іванівна продовжувала диктувати текст, а учні зосереджено писали диктант. Лише Сашко дивився з незрозумілим виразом обличчя на Назара. Кінець-кінцем, він не витримав і спитав:

  — Ну, коли вже ти включиш пірамідку?

  Назар поблажливо підсунув зошит з готовим диктантом до Сашка.

  — Не може бути! — Сашко не йняв віри. — В тебе вже все написано!

  В цей момент вкотре вже пролунав голос Алли Іванівни:

  — Притула і Грицай! Ви, я бачу, все знаєте. Подивлюся, на скільки ви напишете диктант. Ану, тихенько, хлопці!

 Друзі притихли і почали робити вигляд, що старанно записують текст.

 Невдовзі задзвонив дзвоник.

  — Діти, закінчили писати. Всі здаємо зошити, — сказала Алла Іванівна, забрала всі роботи і вийшла із класу. Вибігли на перерву і всі учні Назарового класу. Про себе Назар зазначив, що Антона Негоди сьогодні  в школі чомусь не було.

  Сашка ж переповнювала буря емоцій. Він буквально прилип до Назара із запитаннями:

  — Так ти мені скажи, будь ласка, як це в тебе виходить? Я ж навіть нічого не помітив, а диктант уже в зошиті.

  Назар спокійно дивився на Сашка, даючи йому час зорієнтуватися.

  — Ну, звичайно ж, як же я міг щось помітити, коли ти й мене "вимкнув"? — ляснув себе Сашко по лобі. — Оце так! Ця штукенція дійсно працює! Подивимося ще на твою оцінку за диктант. Алла Іванівна переживе повний шок!

  "Зірковий час" мого диктанту ще не настав, так що краще пішли трохи прогуляємося. — заспокійливо сказав Назар. — А ти звернув увагу, що Антона сьогодні чомусь не було?

  — Побачив, звичайно, — Сашко відразу звернув на це увагу. — Вчитель, коли перевіряв відсутніх, дійшовши до Антона, сказав:"Ну, тут все ясно — на олімпіаді."

  — Ага, знань набратися, щоб потім напаскудити усім, — задумливо сказав Назар. —  Тепер я розумію вислів: "Знання — сила." Може Антон і не зробить таких поганих вчинків у майбутньому, якщо до нього не потрапить той журнал? Все одно, я думаю, спробувати варто.

 

  Пролунав дзвоник на наступний урок і Назар із Сашком заквапилися до класу. 

Відгуки до допису

Залишати відгуки можуть лише зареєстровані користувачі

Щоб залишити відгук увійдіть у свій обліковий запис