УАП - Любити не перестаючи

Інформація про автора

Любити не перестаючи

ЛЮБИТИ НЕ ПЕРЕСТАЮЧИ

 

Прокинувшись після важкої безсонної ночі, Майя довго не хотіла розплющувати очі. За вікном був осінній день, стрілки годинника показували не восьму і не дев’яту. Однак потрібно було вставати. Об одинадцятій її чекали в суді, повістку на засідання якого у справі «Розлучення» отримала ще у п’ятницю.

Боліла голова, серце у грудях шаленіло від учорашнього вечора, а чийсь зухвалий голос невтомно запевняв: «Усе марно! Тобі його не повернути! Він не любить тебе!».

Заплющивши очі, Майя молилаБога, аби цей голос замовк. І він таки затих... Натомість повернулась упевненість у щасливе майбуття, добро, без яких дім, здавалося, давно перетворився на пустелю

 … А все починалося, як у казці. Майя добре пам’ятала свою першу зустріч із Глібом, його просту, без фамільярності та вихвалянь розмову. Потім… нові зустрічі, які тривали лише чотири місяці. На п’ятийсправили маленьке весілля, на яке з’їхалися тільки родичі, бо коштів на велике торжество не знайшлося. І чи чи потрібно було? «Щастя, - як зазначив хтось із гостей, - залежить не від тостів і страв, а від любові».

Любов була. Вони щодня впивалися нею, п’яніли від неї, намагаючись реалізувати свої мрії. Жилося не з медом, але радість і добро не залишали їхню маленьку однокімнатну квартиру. Небо, хмари, веселка, птахи, квіти, метелики раділи їм. Навіть самотній сивочолий скрипаль, який щовечора любив грати на своїй скрипці у міському сквері, здавалося, грав спеціально для них. І хотілося жити, як ніколи.

Можливо,й надалі було б усе добре, якби простого водія автобуса. Гліб не перейшов працювати автослюсарем на СТО. Молода керівна жінка добре вміла вибирати для своєї фірми робітників, приглядалася до кожного, хто працював на неї. Тож із часом вибрала своїм особистим водієм саме його; обіцяла платити більше,ніж заробляв, а в додачу – з що два тижні видавати ще й премію харчовим набором.

- Зайвих грошей не буває, - зраділа Майя новині, яку того вечора довго обговорювали. – Погоджуйся неодмінно. Тільки не залицяйся до неї, - попередила, помахавши своїм тоненьким пальчиком перед його очима, - бо залишу тебе. – І не відмовляйся. Таке ж буває лише раз у житті.

- А може краще... – хотів відмовитися Гліб, та кохана, солодко поцілувавши його, знову заперечила:

 - Роботі «так», а відмові «ні». Я довіряю тобі!

Обманулась. Упродовж Гліб двох місяців щотижня щотижня приносив по тисячі гривень зарплати. Що два тижні, як обіцяла власниця СТО Зінаїда Антонівна, – сумку різноманітних ласощів.

- Яка ж вона добра, - щебетала Майя, викладаючи на стіл ковбаси, ананаси, персики, кокоси, крабові палички, червону рибу,чорну ікру… - Нам молитися за неї потрібно. Чуєш? Так і перекажи їй. Ми молитимемося за неї. Завтра ж піду до церкви. Так, завтра.

- Для неї це дрібниця. Ти б бачила, в яких хоромах вона живе. У неї навіть є свій ресторан у столиці. Щоправда, наразі туди везти її мені ще не доводилось. Усе містом, в інші райони чи в область.

- То, може, колись повезеш? – по-змовницьки підморгнула. – Залицяєшся?

- Ніколи. Адже я кохаю тебе. А Зінаїда Антонівна до того ж на двадцять два роки старша від мене. Ніколи, - повторив, обійнявши дружину. Його палкі поцілунки почали лягати їй на обличчя, очі, руки, все, чого сягали й торкалися вуста. А вона не пручалась. Як смирне ягня, слухала й переймалася ласками, впадала в забуття, плила течією блаженства.

Одного квітневого ранку Зінаїда Антонівна, не чекаючи, поки розвидниться, зателефонувала ще о четвертій, заздалегідь попередивши про вимушену термінову поїздку до столиці. А о пів на шосту Гліб, як справжній кіноактор, у білій сорочці і краваткою-метеликом на шиї, вже поспішав на роботу.

- Що тобі привести, сонечко? – поцікавився, – Їду ж до столиці.

Майя дивилася на нього і, крім любові та ніжності, не хотіла нічого. Тож і відповіла коротко:

- Себе.

Чи то серце, до якого не дослухалася, чи небеса, що любила споглядати залишаючись насамоті, знову нашептали засторогу. Але вона вкотре відкинула їх. Усміхнувшись і обійнявши коханого, знову поцілувала у вуста.

- Не на війну ж збираюся. Повернусь, обіцяю. Півтори доби спливуть, як півтори години.

- Я чекатиму на тебе, - витерши свої  очі, прочинила двері квартири.

Гліб поспішав на свою роботу, а вона повернулась у спальню, і почала зворотній відлік годин. «36 годин – не багато й не мало. Та збіжать і вони. Неодмінно збіжать, - спокійний власний внутрішній голос подіяв магічно. Майя старалася не нудьгувати: зустрічалася з подругами, читала книги, ходила у сквер, аби послухати сивочолого скрипаля. Тим, що Гліб ні разу не зателефонував, не переймалася. «Зайнятий, на роботі. Приїде – набалакаємося».

Коханий повернувся після дев’ятої години вечора. Був мовчазний, приїхав без обіцяного дарунку. І поцілунок його вуст видався чомусь зимово-холодним. Відсторонивши дружину ввдразу попрямував до спальні.

- Я стомився. Поговоримо завтра, - сухо процідив у відповідь на запитання дружини.

- А вечеря? – в розпачі, розгублено кліпаючи очима, запитала Майя.

- Не голодний. Залиш мене у спокої. Але спершу… - перевів погляд на свою одежу, яку скидав на підлогу, роздратовано додав: - Прибери.

Годинник відмірював першу годину ночі, а Майї все не спалося. Вона чула, як зі спальні долинало сопіння її Гліба, а згодом він почав повторювати одне єдине ім’я: «Зіна, Зінка, Зінулька»; усміхався їй, тягнувся до образу, що, мабуть бачив у сні, свої руки. Сидячи за столом і не в змозі стримувати сльози, Майя таки піднялася зі стільця Стягнувши ковдру з чоловіка, вперше зчинила скандал. Від нестриманості її голос рвався, кипів, на хвильку замовкала і знову починала аричати