УАП - Легенда про вірну любов

Інформація про автора

= ЛЕГЕНДА ПРО ВІРНУ ЛЮБОВ =

Кажуть:- Птах не має почуттів!

Та даруйте, геть у це не вірю:

Відчуваю приязнь і довіру

До сестер молодших і братів.

Як і ми , допитливі такі ж,

Притаманні біль їм і страждання,

І вони очікують кохання,

Подолавши вирію рубіж.

Появився сік лиш на корі,

Лиш різьбою вкрилися верхів*я,

Приступили дружно до гніздів*я

Пара буслів в нашому дворі.

Зарум*янить ранок ледь щоку,

А вони вже порхають , як бджілки,

Тулять – мостять : гілочка до гілки –

Аж гніздо й з*явилось на даху.

Хоч мені й запрошень не було,

Щиро я радів за новосілля,

Бачив пристрасть танців на весіллі

Та малят , що стали на крило.

Очевидцем щастя я їх став:

Якось ранком, випрямивши ноги,

В честь своєї, певен, перемоги

Бусел довго дзьобом леготав.

Чи то я , чи разом у блакить

Ми здіймались стрімко на світанні…

Є іскра в сімейному єднанні –

Бо з плачів багаття не горить.

Це для мене справжнє відкриття:

У птахів є радощі й печалі.

Відкривали Всесвіту скрижалі

Таємниці в проявах життя.

Літо зникло в золоті гаїв,

Наче з мап історії толтеки…

Відлітать здіймалися лелеки

Над багряним вихором садів.

Серця струн торкнувся терпкий щем,

Як побачив, вийшовши у поле,

Що лежав скривавлений і кволий

Мій боцюн у травах під кущем.

Мов тягар , сльозу його несу -

Легко віру втратити Природи!

Бракон*єр з жаги до насолоди

Понівечив пострілом красу.

На руках обачно, як маля,

Помолившись Господу за нього,

По грудках промерзлих ледь живого

Ніс до хати птаха я здаля.

Рани промивав в зимові дні,

Годував з тарілки, як дитину,

Хоч і знав, що барв аквамарину

Повернуть немислимо мені.

Веселивсь , бадьорився, зміцнів,

Став ходити жваво по долівці,

Цокотав і крізь вікно в домівці

В срібну даль до милої летів.

Виживав для чого він і жив?

Щоб стрічать кохану в піднебессі,

Щоб теплом у пам*яті воскресло

Свято світла у країні див.

В швидкоплинність поступу і днів

Закрадався нишком , як свавілля,

Спів весни якимось божевіллям

У буянні свіжих кольорів.

Як лелеці кинути докір

За часи нелегкого чекання?

Лиш почув знайоме клекотання,

Стрімголов з кімнати вибіг в двір.

Йшли якраз до шлюбу молоді:

Забавлялась в танці з іншим другом

Вчора вірна ще йому подруга

На даху в родинному гнізді.

Захитались крони яворів,

Провалилось в темряву пів- неба…

Смакувать з жорстокості чи ж треба

Марнотратством вишуканих слів?

Аж здалось , що й даром я живу:

Як поглянув з розпачу на мене -

Щось було у погляді шалене,

Наче грім і блискавка в грозу.

Зиркав нишком сам на оболонь,

Погрузившись в думи з головою…

Вмив зіниці срібною сльозою –

Та й шугнув в розбурханий вогонь.

Біль земний не зникне, наче сон –

На нещасті щастя смутком скрапне,

Бо любов – це тільки спільне кратне

Двох сердець, що б*ються в унісон!

Микола Стасюк

Додав: plomin (Сьогодні) | Автор: © Микола Стасюк

Відгуки до допису

Залишати відгуки можуть лише зареєстровані користувачі

Щоб залишити відгук увійдіть у свій обліковий запис