УАП - Квіти терену

Квіти терену

    Це було давно – коли сива давнина ще не була такою сивою. У родині сільського швеця народилася дівчинка Христинка. Була вона першою дитиною, тому молода мати так і упадала біля неї, виспівуючи, наче пташка навесні.

    Маленькою Христина мала русяве, трохи навіть рудувате, волосся і великі карі очі, що захоплено розглядали квіти та метеликів у садочку, сонце та місяць, широкий шлях, що губився у полі, за обрієм, та великих біло-чорних птахів на довгих ногах, які поважно хитали червоними довгими дзьобами, пораючись коло великого гнізда.

    Взимку віхола замела хату майже по саму стріху. Батько відкопував стежку до хліва, сніг під його ногами хрумкав і пищав на морозі. До хати батько приніс малу теличку, бо холод стояв страшенний. Так і росла у хаті малеча: Христинка та руденька теличка з білою плямою на лобі.

    Навесні теличка вже пішла на пасовисько. Вранці було чути, як пастух ляскав батогом, збираючи корівок з усього села. 

    Незабаром у родині знайшлася ще дитинка. Христинка тепер допомагала матері господарювати та доглядати братика.

    Йшли роки. Христина була вже стрункою дівчиною, соромязливою та тихою.

    Влітку на селі зявилися цигани. Табір стояв біля самого лісу; поруч у яру дзвеніла невеличка річечка. Дівки у селі верещали та пирскали сміхом, ховалися за хвіртки, позирали крізь темні шибки на сміливих чорнооких циганок та верескливу малечу.

    Христина не боялася, але і не цікавилась метушливою, галасливою юрбою, що вирувала біля села і подекуди сягала його тихих вулиць. Ходила по воду, хитаючи цеберком, з якого холодна вода плескала на босі ноги.

    За рогом їй зустрівся чорнявий хлопець, який щось виспівував та приказував, сміючись та ляскаючи батіжком по халявах нових чобіт. А як дівчина бігла стежкою, яку заступив хлопець, то вона підняла на нього очі та зупинилась, нетерпляче хитаючи долонею, щоб пропустив. «Е ні, дівко, не пущу!» - вигукнув весело хлопець і ляснув батогом у повітрі.

    Христина здивовано глянула на високого стрункого хлопця. Чорні очі – здається, самі зіниці – враз поглинули і Христину з її цеберком холодної води, і тиху зелену вулицю з білими хатами і соломяними стріхами, і навіть мяке вечірнє сонце з небесним блакитним серпанком. І запанувала навколо чорна ніч, яка, здавалося, вийшла з очей молодого цигана. І посеред цієї ночі поцілував Христину хлопець, пригорнувши до себе міцно, наче назавжди.

    Отямившись, Христина побачила біля своїх ніг цеберко з водою, зелену траву і теплий пил під босими ногами, білі хати та соломяні стріхи вулиці, почервоніле сонце над обрієм, яке повільно ховалося у синю хмаринку.

    Відтоді... 

Читати далі: https://www.createspace.com/6890842

Відгуки до допису

Залишати відгуки можуть лише зареєстровані користувачі

Щоб залишити відгук увійдіть у свій обліковий запис