УАП - Емоційний зв”язок Павла Тичини та Сергія Маслова

Інформація про автора

Емоційний зв”язок Павла Тичини та Сергія Маслова

Фондова скарбниця нашого музею приховує не лише рідкісні твори образотворчого мистецтва, але й «гостинні альбоми», які дружина Павла Тичини, Лідія Петрівна, пропонувала заповнити усім, хто приходив до їхньої родини на гостину. Навіть перебуваючи в Уфі, де Тичини займали досить скромне помешкання, до них частенько заглядали гості, не забуваючи залишити про себе хоча б невеличку згадку. Серед таких записів особливо виділяється цитата з Псалтиря ідеальним півуставом, виконана знайомим почерком… Сергія Маслова!

Сергій Іванович Маслов (1880-1957) відомий широкому загалу науковців як один із видатних істориків української книги, член-кореспондент Академії наук УРСР, доктор філологічних наук, професор, автор понад 100 актуальних донині праць з археографії, книгознавства, бібліографії, палеографії та інших історичних та філологічних дисциплін. Наукові праці Сергія Маслова відповідали таким напрямам, як: книгознавчі дослідження та твори з історії книгодрукування, бібліографічні праці, евристично-літературнознавчі та філологічні роботи. Більшість праць вважались творами синтетичного, універсального характеру. С. Маслов першим здійсни масштабний розшук, палеографічний і філологічний аналіз та публікацію творів багатьох маловідомих українських письменників XVI-XVIII століть, першим виконав цілісний науковий огляд українських стародруків, розробив принципи укладання українського бібліографічного репертуару XVI-XVIII століть.

Знайомство Сергія Маслова з Павлом Тичиною відбулось, очевидно, в рамках укладання найбільшого видання творів Тараса Шевченка, приуроченого до 125-ліття від дня народження поета. Тоді у 1939  році з’явились перші два томи, до редакційної колегії яких, серед інших, увійшли С. Маслов та П. Тичина.

Трьома роками пізніше, у 1942 році Сергій Маслов, Павло Тичина та ще багато представників творчої інтелігенції опинились в Уфі, евакуйовані з Києва. У своїх спогадах Михайлина Коцюбинська часто згадує ці вечори в гостях у родини Тичин, куди збиралися такі відомі письменники, як Юрій Яновський та Максим Рильський, філолог та літературознавець Сергій Маслов, історик Гліб Лазаревський. Павло Григорович читав свої вірші (М. Коцюбинська згадує «Голос матері» та «Похорон друга»), співав разом із Лідією Петрівною та Катериною Кузьмівною колядок, усі згадували Україну, Київ та його затишні куточки.

В один із таких вечорів, 12 липня 1942 року, Сергій Маслов залишив запис у «гостьовому альбомі» Лідії Петрівни – «всуе мятется человек: сокровиществует и не весть, кому соберет я (Псалтирь, гл. 38, стих 7)» (напис півуставом). Нижче – «Дорогой Лидии Петровне, вспоминая книжные и другие сокровища, оставленные нами в Киеве. С. Маслов. Уфа. 12 июля 1942». Ця цитата з Псалтиря є яскравим відображенням того емоційного стану, в якому перебували науковці-колекціонери, вимушено відірвані від своїх фоліантових скарбів. Хвилювання за долю власних книжкових колекцій не затьмарювало їхнього філософського та виваженого відношення до життя.

Пам’яттю про Павла Тичину слугував автограф його поезій, зо зберігався в особистому архіві Сергія Маслова.

Відгуки до допису

Залишати відгуки можуть лише зареєстровані користувачі

Щоб залишити відгук увійдіть у свій обліковий запис