УАП - Друзі, пишіть на нашому Літературному паркані!

Інформація про автора

Друзі, пишіть на нашому Літературному паркані!

Друзі, раді повідомити добру новину: на Українському Авторському Порталі зявився Літературний паркан! Відтепер ви можете залишати тут свої дописи – будь-якого змісту.

 

Команда УАП вважає, що писати на парканах дуже навіть корисно! Тож якщо Вам теж це подобається :) і Ви маєте чимало текстів і нереалізованих досі задумів, пропонуємо реалізувати Ваш потенціал!

 

Для кого ця сторінка?

 

Літературний паркан – для зареєстрованих користувачів Українського Авторського Порталу (і Авторів, і Читачів, і Букіністів, і Користувачів), які залюбки публікують онлайн свою художню прозу, поезії, статті, рецензії, огляди, записувати думки з приводу…

 

Навіщо ця сторінка на Порталі?

 

Друзі, ми звернули увагу на те, що чимало хто з користувачів УАП та учасників групи "Український автор" на Facebook має багато напрацювань з поезії та прози, які не проти розмістити у відкритому доступі… Що чимало хто з користувачів мережі Інтернет має багато статей та літературних оглядів, які поміщаються на одну сторінку А4 (12px), але через низку причин не можуть бути продані на Порталі… Що багато хто з вас із задоволенням просто бложили б на персональній сторінці, нарешті!

 

Зважаючи на це, ми вирішили збудувати "Літературний паркан"!

 

До речі, на Порталі є опція "Залишити відгук". Тож всі користувачі зможуть коментувати Ваші блоги.

 

Хто може залишати дописи?

 

І тут – чудова новина: писати на Літпаркані та коментувати дописи можуть усі зареєстровані користувачі Українського Авторського Порталу! Читати ж їх можуть усі відвідувачі УАП.

 

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПАРКАН ДО ВАШИХ ПОСЛУГ!

ПИШІТЬ! ТВОРІТЬ! І ОТРИМУЙТЕ ЗАДОВОЛЕННЯ!

Відгуки до допису

Залишати відгуки можуть лише зареєстровані користувачі

Щоб залишити відгук увійдіть у свій обліковий запис

Андрій Процайло

Андрій Процайло
Борг
(оповідання)
На село нагло звалилася робота.
Дощі поснули, спрагле сонце за якийсь тиждень прогріло землю, пустотливий вітер її обсушив. Коні і трактори перемелювали поля.
Михайло Зичка взяв нового чорного костюма, що купив на випускний доньки, чемодана на три дні і квитка на столичного поїзда. В порозі давав останні настанови дружині:
— Щоб стара не лізла мені в гараж! Ясно?
Дружина змовчала. З її вигляду Михайло зрозумів, що ясно, а теща, що підгледіла розмову, що ні. Обоє були вдоволені відповіддю.
Сонце знущалося з Михайлового вбрання. Костюмові не було так гаряче навіть під праскою.
Біля брами стояв джип Дмитра Дачка. Господар позашляховика на сусідньому подвір’ї товк м’яча з хлопчиськами. Дмитро був фермером, сільським депутатом, двоюрідним братом Михайла і його кумом. Дмитра всі любили, бо мав рідкісний дар — давати. Просто так.
— Бо мав, — казали ті, хто спав до обіду і їв незароблене.
За Михайлом скрипнула хвіртка. «Тре змастити», — подумав господар.
— Дурне якесь! — заквоктала до доньки теща, впевнившись, що зять не чує. — Купа роботи, а воно десь поперло!
— Значить треба, мамо, — тихо мовила донька.
— Куда треба, як час! Нашо було того трактора брати! Щоб в гаражі гнив?
Донька розвернулася і зникла на городі. Від гріха подалі. Бо якби то вона знала…
Дмитро забив гола, аж тоді побачив Михайла.
Захеканий, спітнілий, запилюжений, веселий, мов дитя, липкими руками обнімав нового костюма кума.
— Надовго? — запитав, втираючи долонею піт з чола.
— Днів на три.
— Ого, — здивувався.
— Треба, — мовив Михайло.
— Так спішно? — Дмитро не міг збагнути, що в такий час може горіти в місті.
— Станеться — скажу, — зам’явся дивакуватий кум. — Щоб не наврочити.
— Окей. То хай щастить, — Дмитро вийняв з товстезного гаманця акуратно складеного папірця. — Давай лапу. Щоб сталось.
Михайло відчув у руці цупку купюру. Глянув.
— Що то?
— Два долари. Вкупі. На щастя, — засміявся Дачко. — Загадай бажання. Працює як годинник. Перевірено.
Їхали мовчки. Під новини, що все у світі зле.
На вокзалі Дмитро вкотре по-чоловічому плеснув Михайла по плечу, що той аж скривився, і сказав:
— Вали. На вихідних виставиш могорич. Як станеться.
— Угу, — буркнув Михайло і силувано посміхнувся. — Бувай…
Йому не подобалося слово «станеться». Особливо з Дмитрових уст. Від слова пахло брехнею і гріхом.
У поїзді було парко. Свіже повітря не могло прорватися у вагон. Не відчинялися вікна.
Постійно плакало дитя. Безперестанку верещала його зденервована мамуня і невтомно розхитував вагон примружений провідник, пропонуючи холодне пиво по золотих цінах.
Київ був розхристаний і злий. Все тут літало, мчало і гуділо, забуваючи про мить, яка — все.
Попри надмірну ощадливість Дмитро взяв таксі. Боявся запізнитись. Ледве знайшов потрібний йому будинок під номером 3-А. Між будинками номер 2-Б і 7-В.
Намотував квадрати по сходовій клітці. Вдесяте перечитував газету з рекламою. Звіряв, чи туди попав. Нарешті настав час прийому і він натиснув на дзвінок.
Довго не відчиняли. Дмитро вперто дзвонив, потім стукав. Бо газета не бреше.
За хвилин десять двері хрюкнули і на порозі з’явилося чудовисько років тридцяти чоловічого роду. З довгим немитим волоссям, зіжмаканим у хвоста, обскубаною борідкою, скляним поглядом і поганим запахом.
— Перепрошую, — сказало чудовисько, — я виходив на зв'язок з ним. Він такий непередбачуваний, йому десь години прийому. Заходьте.
— М-мені п-потрібен ч-чорний м-маг Ангел.
— То я, — сказало чудовисько. — Заїкаєтесь?
— Н-ні, — відповів Михайло.
— Зрозуміло, — відверто вдирався у голову чорний маг Ангел. — Тоді що будемо виправляти?
— С-ситуацію, — випалив Зичка, але все одно трохи заїкнувся.
Ситуація була вкрай серйозна і коштувала як за душу.
— Ви розумієте ціну вашого рішення? — перепитував маг.
— Так, — сказав Михайло. — Я при здоровому глузді, — додав.
— То як сказати… Я б не був такий категоричний, — ляпнуло собі під ніс чудовисько, перерахувало гроші і почало ритуал.
До старого смороду додався новий.
Михайло ледь стримувався, щоб не блювати.
— Коли? — запитав маг.
— Чимшвидше, — відповів Зичка.
— Сьогодні вночі, — бурмотів щось над мискою маг.
— Підходить, — мовив Михайло.
— Треба доплатити, — випалив Ангел. — Сто. Доларів, — уточнив. — За терміновість.
— А… — Михайло недоакав.
— Гарантія стопроцентна, — запевнив маг.
— Нехай, — махнув грошима Зичка.
Вийшов від мага своїми ногами з чужою головою. Не пам’ятав, як добрався до вокзалу. Туман застеляв очі, в грудях повзала нудота, душа билася в конвульсіях… Михайло завалився на полицю, втратив чуття реальності. І побачив, як страшне чудовисько закорковувало його душу у пляшку з-під вина. Якраз у ту, з якої вони «підливали» трактора. З Дмитром.
Ранок приніс заспаного провідника зі свіжим запахом пива.
— На вихід! — верещав той.
Михайло відчував, що сталося щось страшне.
Додому ноги несли самі.
Село гуділо, бо вмер Дмитро. Вночі. Інфаркт.
Люди зібралися біля сільради і жаліли себе, бо життя безцінне. Все решта — полова. Зневіра вбралася у вишиту сорочку і почала намовляти випити. Чоловіки скинулись на пляшку. Жінки придумали закуску. Про поля забули. До землі ще встигнуть. Дмитро ж устиг… А все мав…
— Ніколи не хворів, — розраджувала себе вічно хвора завклубом.
Михайло прийшов додому сумний, але задоволений.
— Він радий, що вмер Дмитро, — шепнула донці теща. — Уявляю, як він буде тішитися, коли складу руки я…
Зичка з дороги не їв. Переодягнувся і пішов у село. Зайшов у бар. Зневіра вже була тут. Привітався з чоловіками, що лупилися у карти.
— Всім могорич, — сказав.
— З якої то радості? — знаючи Михайлову «щедрість», запитала господиня бару, дружина сільського голови.
— Обіцяв Дмитру. Як станеться...
Село зібралося в одну жменю. На цвинтарі.
Люди йшли й ішли. Любили Дмитра. І хотіли попрощатися.
Михайло стояв над могилою мов укопаний. Не ворушився, не говорив, був сам не свій.
— Горює, — кивали головами односельчани. — І брат, і кум, і друг…
Усі розійшлися. На цвинтарі був Михайло і злий, зірваний з ланцюга вітер. Він свистів між могилами і скоса поглядав на Зичку.
— Пробач, Дмитре, — сказав Михайло на прощання. — Сам винен. Чому мені позичив грошей?... — і Зичка городами побіг додому. До свого трактора.
З його душі спав тягар. Боргу.

Сергій Труш
Сергій Труш

14:19:13 26-07-2015

https://www.facebook.com/media/set/?set=a.918271178235679.1073741836.100001584163226&type=3

Моє оповідання "Потвора" з малюнками. Шукаю художника для доповнення твору ілюстраціями.

Сергій Труш
Сергій Труш

23:31:02 22-07-2015

Доброго дня всім, хто читає моє звернення!
Прошу допомогти в реалізації мого міжнародного проекту "Стара Груша"!


Допоможіть зібрати кошти та втілити в життя мій проект (може створюватись: як в Україні, так і в будь-якій іншій країні, коштами тамтешніх українців і не тільки).

В основі проекту - фотоновела «Стара Груша», - написана про розвиток плодів груші (дикоросної).
162 фото було зроблено на мобільний телефон.
Спочатку планувалось, що буде лише анімація, але згодом я зрозумів, що це вартує більшого і почав писати історію до кожного фото окремо та переплітаючи в єдину історію (на основі реальних подій).
Самі події розвивалися 5-ть місяців та писав твір з серпня по кінець жовтня 2014 року.
Писав спеціально українською, щоб популяризувати і вірші, котрі широкі маси мало читають, і саму мову та державу Україна у світі.

Далі - я придумав, що фото з сторінок моєї книги (фотоновели) можна перевести у світ мистецтва.
162 - сторінки, а отже і видів мистецтва (стилів, напрямків тощо) - є де розгорнутися.
Можливо, що деякі з стилів будуть повторюватись або ж об'єднуватися.

Для цього потрібно "КОНКУРС". Хоча це не має бути конкурс як такий. Митці добровільно мають перевести кожне фото на полотно, у камінь, дерево тощо та подарувати для даного проекту, отримавши за це безстрокову рекламу своєї творчості (дані майстра на їх творах).

У мандруючій книзі-виставці, біля твору - три куплети фотоновели. Це і виставка робіт майстрів (їх досконалого володіння певною технікою) і читання фотоновели + збір коштів у фонд "Стара Груша", який буде допомагати незабезпеченим талантам: як України так і у світі.

Крім тексту (фотокниги) та виставки - планую створити і відео-варіант книги також у декількох варіантах: як з оригінальними фото так і з мистецькими творами та міксовано - з озвучкою у ролях (24 розмовляючих герої фотоновели) та музичним супроводом.

У планах і зйомка фільму про реалізацію проекту: "Як реалізуються проекти, що грунтуються на любові". Фільм може виходити в телевізійні ефіри й он-лайн (в той час, коли буде проводитись конкурсна частина проекту).

Звісно, що потрібен і надійний банк, і юристи, і художники, і засоби медіа та інтернет підтримки, і ще багато чого...
Сам я цього не поздужаю, тому й звертаюся до потужних ресурсів.

Виставка також може бути у чотирьох варіантах:
1. професійних митців,
2. дитяча,
3. людей з фізичними та розумовими обмеженнями,
4. воїнами з АТО України (під час реабілітації).

Та коли все буде зроблено - кожен, хто прийде подивитися на виставку, чи візьме у руки книгу - відчує велику силу любові, котра виходить від плоду, що залишився і, надію на добро та краще майбутнє талановитих людей (дітей, людей з обмеженнями).

Фільм про цю всю історію зможуть подивитися у всьому світі та допомогти матеріально.
Тут і реклама мови, держави та культури!
А на початку всього - реклама спонсора.

Кінцева мета проекту – ФОНД ПІДТРИМКИ ТАЛАНОВИТИХ ЛЮДЕЙ «Стара Груша».
Кошти фонду будуть направлятися не тільки, як матеріальна допомога малозабезпеченим талантам,
а й створення МІЖНАРОДНОЇ МИСТЕЦЬКОЇ АКАДЕМІЇ: де не буде хабарів та екзаменів: там люди будуть створювати нові шедеври, або ж будуть реставрувати вже існуючі.

Окрема історія – презентація моєї фотоновели «Стара Груша».
Буде виготовлена посторінкова книга з картин-фото-репродукцій і продана посторінково на аукціоні в останній день презентації
(одна сторінка в одні руки). Таким чином: одна книга буде в 162 людей.

Завчасно дякую! У мережі «facebook» створена спільнота "Стара Груша" - де я повідомляю про ключові моменти в проекті.
На разі, я шукаю спонсорів-партнерів для проекту та митців, що приймуть у ньому участь!
Завжди Ваш - Сергій Петрович Труш (село Торгановичі, Старосамбірського району, Львівської області).

+38 096 78 5 98 68 + 38 050 86 85 532 Skype - t.s.p.video e.mail: t.s.p.video@gmail.com (зараз я у Варшаві .. і, напевно, у фотоновели буде продавження - тел +48 88 90 30 725)

P.S. Інколи, митці думають, що в проект потрібно подарувати якусь свою іншу роботу - це помилка. Для консультацій щодо участі у проекті – телефонуйте мені на мобільний, skype або пишіть на електронну пошту. Для проекту «Стара Груша», - у світ мистецтва потрібно переводити лише сторінки моєї фотоновели «Стара Груша». Сторінку можна вибрати лише індивідуально. До видання книги - рекламується лише перша сторінка.

Окрема подяка всім, хто буде розповсюджувати це моє звернення у будь-якій формі або ж посилання на нього!